Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс

Чтение книги онлайн.

      – А що, як вона зможе читати мої думки? – злякалася я, спускаючись широкими дубовими сходами.

      – Я більше переймаюся тим, що ви можете сказати вголос. Не робіть нічого, що могло б викликати у неї заздрощі чи ворожість, – порадив мені Волтер, ідучи позаду мене разом із рештою представників «Школи ночі». – Якщо аргументів не залишиться – брешіть. Ми з Метью робимо це увесь час.

      – Відьма не може брехати іншій відьмі.

      – Усе це добром не закінчиться, – похмуро пробурмотів Кіт. – Можу побитися об заклад на гроші.

      – Припини! – вигукнув Метью і, крутнувшись на п’ятах, схопив Кіта за комір. Двійко англійських мастифів загарчали, наближаючись до нього. Вони були віддані Метью і обидва недолюблювали Кіта.

      – Усе, що я хотів сказати, це… – почав було Кіт, пручаючись і намагаючись вивільнитися, та Метью не дав йому закінчити фразу і припер до стіни, піднявши догори однією рукою.

      – Те, що ти сказав, мені нецікаво, а те, що хотів сказати, і так ясно, – відрізав Метью, посилюючи хватку.

      – Постав його на місце, – сказав Волтер, кладучи одну руку на плече Марлоу, а другу – на плече Метью. Та вампір проігнорував Рейлі й натомість підняв свого приятеля ще на кілька дюймів. У своєму червоно-чорному плюмажі Кіт скидався на якогось екзотичного птаха, пришпиленого до різьблених дерев’яних панелей. Потримавши Марлоу іще кілька секунд, аби остаточно прояснити йому свою точку зору, Метью зрештою відпустив його.

      – Ходімо, Діано, все буде гаразд. – У голосі Метью й досі відчувалася впевненість, але зловісне поколювання в кінчиках моїх пальців підказувало мені, що Кіт може мати рацію.

      – Господи милосердний, – пробурмотів Волтер, не вірячи своїм очам, коли наша процесія увібралася до кімнати. – Це – удовиця Бітон?

      У дальньому кінці кімнати стояла у тіні відьма – усім відьмам відьма, наче спеціальний кастинг пройшла: маленька, зігнута й старезна. Коли ми до неї наближалися, то стали виразніше проявлятися деталі її поруділого від часу чорного плаття, сивих кучерів та обвислої шкіри. Одне її око було біле від катаракти, а друге – пістряво-каре. Очне яблуко, те, що з катарактою, мало лячну схильність обертатися навсібіч у своєму заглибленні так, немов бачило краще й глибше. Щойно я подумала, що все найогидніше в ній я вже побачила, як раптом помітила на переніссі у відьми невелику бородавку.

      Удовиця Бітон зиркнула в мій бік і неохоче зробила реверанс. Ледь відчутний свербіж у моїй шкірі засвідчив, що переді мною таки дійсно відьма. Несподівано моє третє око розкрилося, шукаючи додаткової інформації. Однак, на відміну від більшості інших створінь, удовиця Бітон майже не випромінювала світла. Вона була наскрізь сіра з голови до п’ят. Було якось прикро бачити відьму, котра щосили намагалася бути непрозорою. Невже і я була такою ж до того, як торкнулася манускрипту Ешмол-782? Моє третє око, не знайшовши для себе роботи, знову закрилося.

СКАЧАТЬ