Рожеві сиропи. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за якусь мить чорна пелена перед очима зникла і він почув другий номер:

      – Чотири.

      – Ні! – Валентин Сергійович схопився за шлунок, потім за голову і знову за шлунок.

      – Одинадцять, – мовив ведучий.

      – Уже сорок гривень. Ланцюжок.

      Листоноша підвівся зі стільця й заходився ходити з одного кінця кімнати в інший. Він посмикав трохи підім’яту уніформу, що висіла на кімнатних дверях, й уявив, як завтра піде купувати цеп, як дивитимуться на нього продавці й як по-новому поїде його веломашина. Але не встиг він додумати, як голос ведучого пискнув:

      – Тридцять. Шановні глядачі, номер тридцять!

      – Тисяча. Тільки не це! Тисяча гривень, – прошипів Сергій Валентинович і підбіг до екрана телевізора.

      – Передостанній номер… номер п’ятдесят два…

      Дядя Сергій Валентинович відсахнувся від екрана – той чомусь виявився червоним, усе навкруги стало червоним, і листоноша навіть не помітив, як опинився на підлозі. Йому ввижалися чорні сови та дикі лані, але Що саме відбулося, він збагнув лише тоді, коли прийшов до тями.

      Телевізор показував фільм для дорослих, знадвору гавкав сусідський пес, дядя Сергій Валентинович був переможцем п’яти номерів. Він навіть не дивився, скільки ж це грошей, якщо випаде п’ять номерів. П’ять тисяч? Десять? А шостий? Який був шостий номер? він схопив свій білет і глянув на зворот. Руки листоноші гарячково тремтіли. Піт стікав з чола чималими цівками й падав на старий, ще бабин килимок. П’ять номерів – десята частина від джек-поту. Джек-пот-джек-пот… господи. Він кинувся до кухні випити води, але замість води хильнув оцту, чого навіть і не помітив.

      – П’ять номерів. Десята частина. Не може бути. Ніяким чином. Чудасія! – закричав він і впав посеред кухні на коліна.

      Листоноша був власником ста двадцяти семи тисяч гривень.

      – А який шостий номер? Я прослухав. Який шостий номер? – шепотів він, швидше звертаючись до лотерейного білета, ніж до себе.

      Він вискочив на вулицю й на все горло прокричав:

      – Який шостий номер?!?! Василь, Василь, – кинувся він через паркан до сусіда, – Василь!

      Загавкала найда, у кімнаті Василя загорілося світло.

      – Чого кричиш? Що? – перелякано запитав Василь.

      – Що там, Вась? – запитала Галя, Василева жінка.

      – Сергій щось єрепенить. Ти чого єрепениш?

      – Василь, Вась, сусідушко… Який номер? Який шостий номер? Сто двадцять тисяч… двадцять сім… Який шостий номер?

      – Ти шо, Сергій, напився? ти ж не п’єш!

      – П’ю, тобто не п’ю! Який номер?

      – Іди проспись, бушиян! – крикнув Василь і зачинився у будинку.

      – Проспишся тут, – зітхнув дядя Сергій Валентинович, сів на землю у дворі Василя й обхопив руками голі коліна. Дядя Сергій Валентинович відчував себе єдиним у цілому світі, єдиним і самотнім. Він сидів посеред двору в самих трусах та майці, безперестану СКАЧАТЬ