Рожеві сиропи. Артем Чех
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Рожеві сиропи - Артем Чех страница 2

Название: Рожеві сиропи

Автор: Артем Чех

Издательство: Фолио

Жанр: Повести

Серия:

isbn: 978-966-03-5408-1

isbn:

СКАЧАТЬ до штучного озера з коропами та вічнозеленого вигону.

      Дача… На дачі догуджують свої останні серенади хрущі, розриваються в агонічних гавкотах сусідські собаки, на небі – сонце, особливе сонце, такого у місті не зустрінеш. Дача… Його дача – це не сільський клуб і не місцеві мешканці. Його дача – це незорана стерня, літня кухня, витоптана стежинка від будинку до туалету. Його дача – це вицвілий килимок над ліжком, різні предмети, які вже десятиліттями припадають пилом у шухлядах комодів та шаф. Веранда, колодязь, ковбаня в кінці городу, сливи, порічки, паяльник, веломашина, гамак. Горище, на якому так солодко спати після обіду, горіх, в затінку якого так приємно читати.

      Його дача – це Борис Полєвой, Нестайко, Трублаїні, Биков, Симонов і чомусь Брем Стокер.

      Ваня сидів на лавці й клював полуниці. Дехто у селі називав їх трускавками, але це слово здавалося Вані якимось мертвим: «трускавка» асоціювалася у нього зі словом «смерть». А полуниці – полуниці були округлі, соковиті, повні пузатої гостинності. Трускавка – то жебрак при дорозі, сліпий, з прогнилими очницями, жовтошкірий, одягнений у мішковину. Він сидить голодний, його обліпили мухи, з ніздрів сочиться гній. І цей жебрак сильно-сильно хоче їсти, але йому ніхто не дає. Тому що навкруги розруха, голод, моровиця, чума і холера.

      А от полуниця – то така приємна тітонька. Новенька плахта, білосніжна сорочка, рум'яні щічки. Вона виходить з хати, у руках тримає величезного глиняного тареля з варениками або пампушками. Вона всіх пригощає, посміхається, а потім кличе у свої кімнати – любитися.

      – Полуниці краще, – буркнув Ваня собі під ніс.

      – Ніж що? – почув він за спиною.

      Біля хвіртки стояв Афоня.

      – А баби немає. Вона в травах. Тобто в лісі.

      – Я знаю. Дай мені, Ванюта, дрель.

      – Дрель?

      – Треба дірок насвердлить, буду карниз вішать.

      – А ви вмієте?

      – Карниз вішать?

      – Дірки робити!

      Афоня не вмів нічого. Це був дачник-білоручка. Казали, що його троюрідний брат був Віталій Білоножко, але то були лише чутки. У сусідніх Кумейках оно типу Іра Білик жила. Ваня їздив, перевіряв, хату шукав – не знайшов. Чутки. А от Афанасій таки був безрукий. Можливо, вам хтось ще скаже і про Безрукова – ви теж не вірте.

      – Якщо руки ростуть не з того місця, то це не руки, а ноги, – розважливо сказав Афоня. – Поможеш?

      – Поможеш, – важко зітхнув Ваня, взяв у майстерні дриль, ключ та кілька свердел і поплівся за Афанасієм.

      – Ти не бійся, я заплачу.

      – Та ну, – відмахнувся Ваня.

      Афанасій і не вмовляв – нема чого робити ще комусь за дірки платить. Подарую йому два олімпійських рублі. В кишені старого ватника знайшов. Він же, здається, нумізмат.

      – Ти ж нумізмат, Ваню?

      – Трохи є.

      – От і добре. У мене є два рублі совєцькі. Олімпійські.

      Будинок Афоні був бідненький. Власне, як і подвір'я. Не вмів він працювати руками. Все начиння залишилося СКАЧАТЬ