Рожеві сиропи. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сідало за сосни, десь розривався пес, мукала сусідська Майка. Скрипнула хвіртка, й думки Афанасія перервав зичний голос.

      – Афанасію Вікентійовичу! Агов, ви вдома?

      – Тут я! – відгукнувся Афоня.

      Перед ним стояв бородатий здоровань у широких полотняних штанях та заплямованій чимось синім майці.

      – Афанасію Вікентійовичу, доброго вечора.

      – А, Коля! Привіт.

      Вони потисли один одному руки. Колю Афанасій знав ще з міста – до вісімдесят третього були сусідами, жили у гуртожитку на одному поверсі. Афоня запропонував гостю сісти.

      – Постою. Тим більше перед начальством… – І на устах Колі заграла багатообіцяюча посмішка.

      – Яке начальство? – не зрозумів Афоня. – Хто начальство?

      – Ви начальство.

      – Я? Чого ж це?

      – Тут таке дєло, Афанасію Вікентійовичу. Щепетільне дєло. Ви живете тут, у Софіївці, а ми там, у Станіславчику, – бородань махнув рукою на захід.

      – Ну?

      – Так ви дачник, і у нас там дачний кооператив. У нас Ігор Іванович, прєдсєдатєль, того місяця під комбайн попав, як кажуть, тепер з Богом балакає, і ми совєтом кооперативу рішили, що тепер ви наш прєдсєдатєль.

      – Та як же? Я ж до вашої організації ніяк не відношусь. У вас свої там, кооператори. – І Афоня, вважаючи свій жарт вдалим, посміхнувся. – Як же ж я можу бути прєдсєдатєлєм?

      – Так рішили на раді. Сотня будинків – це вже майже село – тепер у вашому розпорядженні.

      – Я тепер що, поміщик?

      – Чому ж поміщик? Прєдсєдатєль. Єслі де який спор, хтось ділянки не поділив, або кому які паї – кооператив росте… ну і відповідальність, конєшно. Вивіз сміття, озеро зривати будемо, охота, знову ж таки. У нас куріпки є, лисицю того року бачили.

      – Чекайте, а що мені за резон?

      – Власть, – підлесливо посміхнувся Коля й поклонився у пояс.

      – Ну-ну, Коля, це зайве.

      – Жартую, Афанасію Вікентійовичу. То як?

      Афанасій на мить задумався, але лише на мить.

      – Ну, можна спробувати!

      – От і ладушкі, – пробасив Коля, поплескав Афоню по спині, розвернувся і зник за парканом.

      – Власть! – пошепки промовив Афанасій і підтягнув животик. – Власть – це ладушкі. А басейн? Корт?

      Усе літо Афоня працював на благо кооперативу «Станіславчик». На бабу Зіну образився – велика пава, теж мені. Кілька разів перетинався з Ванею, але той весь час був чимось заклопотаний, бігав, возився з книжками. Здавалося, малий навіть подорослішав. З басейном та тенісним кортом, не кажучи вже про галявину для гольфа, довелося зачекати. Вирішив Афоня все це громіздке діло відкласти на наступний рік. Та й камінь треба ще продати. Можливо, розпиляти та частинами переправити за кордон, а це діло серйозне, тут треба мати і час, і терпіння.

      Думка про багатство, власником якого він став, неабияк надихала Афоню на працю. Кооператив виділив СКАЧАТЬ