Рожеві сиропи. Артем Чех
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Рожеві сиропи - Артем Чех страница 8

Название: Рожеві сиропи

Автор: Артем Чех

Издательство: Фолио

Жанр: Повести

Серия:

isbn: 978-966-03-5408-1

isbn:

СКАЧАТЬ тридцять шість.

      – Не знаєте, коли Степан народився? – запитав Сергій Валентинович тривожним голосом.

      – Який Степан?

      – Мерчинський. Дід Оліньки.

      – У червні. Минулого тижня п’яним ходив. Відмічали, – спокійно відповіла Надія Миколаївна.

      – Ні-ні, рік. Рік скажіть.

      – Здається, він тридцять шостого. Ну да, тридцять шостого. Вони ж з батьком моїм в одному класі навчалися.

      – Дякую. А коли Олінька прийде? – зловісно запитав листоноша.

      – Та от уже має бути.

      За кілька хвилин до зали влетіла розчервоніла Олінька.

      – Всім привіт, – радісно скрикнула вона й попрямувала до бухгалтерії.

      – Олінька, стій!

      – А? – розвернулася вона.

      – Бе, – сказав дядя Сергій Валентинович, з усієї дурі ляснув дівчину по щоці, потім мовчки дістав аркуш паперу й написав заяву про звільнення.

      Надія Миколаївна оторопіло дивилася то на Сергія Валентиновича, то на Оліньку, чия ліва щока вкрилася кривавим відтінком.

      – І бутерброди у вас – паршиві, – звернувся дядя Сергій Валентинович до Надії Миколаївни.

      За два дні, вже не листоноша дядя Сергій Валентинович, зібравши валізу речей, зник у невідомому напрямку. Веломашину він подарував Василю.

      Розділ 4

      – О, то Валера майстер. Він вчився у покійного Іллі Петровича. Чув, може? Як кому піч треба або грубу – він перший у нас в селі. Каміни, конєшно, у кого як. Де получається, а де нє. Хоча в послєднє врємя він воду баламутить. Гроші великі просить. бо ото один майстер на все село.

      – Ну, гроші не проблема.

      – Він багато бере. А вам, Афанасій Вікентійович, півхати перероблять треба. Тисяч на десять це вам обійдеться.

      – Я ж кажу, Стьопа, що гроші – не проблема. Це я на так питаю, на потім.

      Афоня повзав уздовж і впоперек своєї ділянки з рулеткою, вимірював, примічав. Іноді зупинявся навпроти одного зі своїх численних розвалених сараїв та міркував уголос:

      – Знесу к ляшій матері. І басейн поставлю.

      Сусіди час від часу зазирали у двір Афанасія, але нічого втямити не могли. Одні казали, що Афанасій десь викопав скарб і тепер зробить тут собі парадіс. Інші шепталися, що до Афанасія приїхав його чоловік з Америки, дуже багатий мужчина, і наче хтось навіть бачив якогось чудного джентльмена у білому фраку, і що той джентльмен прогулювався по центру, гордовито вистукуючи горіховим ціпком. Так чи інакше, але Афанасій затіяв щось надзвичайне. Грандіозне.

      Коли ж Афоня випадково довідався про несподіваний від'їзд дяді Сергія Валентиновича, він, сидячи на веранді й п'ючи гіркий настій з безсмертника та полині, дістав свій камінець, любовно протер його хустиною й тихенько, тихше, ніж пошепки, промовив:

      – Якщо та децелина змусила Сергія поїхати з села, то скільки ж потягне цей камінь!

      Афоня вистрибнув зі свого пильного розламаного крісла й побіг до Ваниної баби питатися, чи, бува, не хоче СКАЧАТЬ