Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя. Нік Вуйчич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Цілком природно, що час від часу ви оцінюватимете свої досягнення. Ви повинні розуміти, чи й справді ваші дії і пріоритети слугують вищій меті.

      Світло на шляху

      У п’ятнадцять років я примирився з Богом, перепросив у Нього і попросив настанов. Я просив Його освітити мій шлях і показати сенс життя. Через чотири роки я охрестився, почав говорити про свою віру з іншими людьми. І зрозумів, що знайшов своє покликання. Моя кар’єра оратора і проповідника розвивалася досить успішно. За кілька років сталося дещо несподіване, що вкотре переконало мене в правильності вибору.

      Та неділя була схожа на всі попередні неділі. Я прибув у звичайну каліфорнійську церкву, де й мав виступати. На відміну від більшості моїх виступів, які відбувалися у найвіддаленіших куточках землі, цього разу мені треба було виступити поблизу від дому. Християнська церква в Анагаймі розташована неподалік мого будинку.

      Я в’їхав до церкви в інвалідному візку, пролунав спів хору, почалася служба. Я влаштувався перед парафіянами, які заповнили величезну церкву, і подумки став готуватися до виступу. Це вперше мені довелося виступати в цій церкві, тому я не думав, що тут мене хтось знає. І раптом я з подивом почув, що хтось гукає мене: «Ніку! Ніку!».

      Голос був незнайомим. Я не був певен, що звали саме мене. Однак обернувся і побачив літнього чоловіка, який махав мені рукою.

      «Ніку! Поглянь-но сюди!» – знову крикнув цей чоловік.

      Помітивши, що йому вдалося привернути мою увагу, він вказав на молодика, котрий стояв поруч із ним у битком набитій церкві. Той тримав на руках дитину. У церкві було так людно, що я помітив лише блиск малюкових очиць, його блискуче темно-русяве волосся і відкриту усмішку.

      Чоловік підняв малюка високо вгору, щоб я зміг його розглянути. І раптом я відчув щось неймовірне. Якби у мене були коліна, то вони неодмінно підкосилися б.

      У свої півтора року малюк був таким само, як я. Ані рук, ані ніг! У нього не було навіть тієї крихітної ступні, яка була у мене. Я зрозумів, чому ці чоловіки так хотіли, щоб я його побачив. Пізніше я довідався, що малюка звати Деніелом Мартінесом, а його батьків – Крісом і Патті.

      Мені треба було готуватися до виступу, та, побачивши Деніела, вірніше, себе в цій дитині, я відчув хвилю почуттів, яким не було виходу. Мене пройняли глибокі співчуття до дитини і її батьків. Та потім на мене накотилися гіркі спогади і негативні емоції. Я подумки повернувся в минуле і зрозумів, що цьому малюкові доведеться повторити мій шлях.

      «Я розумію його почуття, – подумав я. – Я вже пережив те, що йому ще тільки належить». Дивлячись на Деніела, я відчував глибинний зв’язок із ним. Мене охопили забуті почуття невпевненості, пригніченості і самотності. Я майже не міг дихати, обливався потом. У мене голова йшла обертом. То не був напад паніки. Просто в моїй душі прокинулася дитина.

      А потім на мене зійшло одкровення, що сповнило мене відчуттям спокою. В дитинстві я не знав нікого в такому от СКАЧАТЬ