Їжа. Італійське щастя. Олена Костюкович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ раю, накопичувач, який іменується «прохолода». Це слово побутувало також у Росії. У Даля ми знаходимо відповідник поняттю «refrigerium»: «Прохлада и прохлад м. сев. вост. покой, нега, обилие, жизнь в довольстве, утеха. Дай вам Бог век в прохладе жить, нужи не знать!» У Росії теж розуміли радість «прохолоди», але все ж думається, що позитивне уявлення про холод повинно було виникнути в умовах середземноморського літнього пекла…

      Проміжний стан душі описано навіть у Старому Заповіті («Лоно Авраамове»). Та коли католицька церква запропонувала парафіянам ідею Чистилища, а Данте негайно ж прославив і увічнив цю ідею у своєму головному творі – «Божественній комедії» – стало ясно, що проміжний стан у католиків – не те саме, що у євреїв. У католиків Чистилище – це не очікування раю, а продовження пекла. Це не «прохолода», а, як ми бачимо у Данте, поневіряння.

      Чистилище відрізняється від пекла тим, що мука в Чистилищі не нескінченна, як у пеклі, а дозується пропорційно до гріхів. І що найголовніше – доза мук небіжчика може бути скорочена і навіть зведена до нуля, залежно від розміру молитовної спокути – або грошового викупу – що надходить зі світу його іще живих родичів і друзів.

      Такі замогильні перспективи міняли самосвідомість тієї частини суспільства, яка рухалася вгору в динамічних міських середовищах раннього Відродження, тобто самосвідомість народжуваного середнього класу. До того часу професія, наприклад, купця була прибутковою, але ідейно хибною. Ототожнювані з корисливістю і лихварством, банкіри і купці прирікались на пекло. XII–XIII століття запропонували суспільству нову троїсту формулу «пекло – чистилище – рай», а отже, можливість все ж таки врятувати свою безсмертну душу, навіть пробувши за життя діяльним індивідом: банкіром або негоціантом, відкупником, забудовником. Врятуватися можна було, обравши один із двох способів: або ще за життя повернути набуті статки людству (тобто церкві), або уповноважити на те своїх спадкоємців, наказавши їм поступитися частиною багатства, віддати її тій-таки церкві, тобто відкупитись за небіжчика.

      Закликавши на допомогу схоластичну філософію, римська церква зуміла обґрунтувати своє виняткове право на прижиттєвий (absolutio) і посмертний (subfragium) дозвіл і відпущення гріхів – на індульгенцію. За цією теорією, великі заслуги Христа, Богоматері і святих перед Господом утворюють невичерпний резерв благ, які уповноважена розподіляти церква, так що саме церква отримувала право клопотатись про тих, що мучились у Чистилищі. Клопотання священиків, запевняла римська церква, неодмінно буде задоволено. Але кожен, хто скористався з якоїсь дещиці благ із загального резерву, має внести в загальну скарбничку свою лепту. Лептою можуть виступати грошові пожертвування, благочестиві подвиги, участь у чернечих братствах, Хрестові походи і не в останню чергу – подорожі до святих місць, відвідування римських соборів, поклоніння римським мощам.

      Агітація на користь паломництва римського (замість єрусалимського) почалась, як було зазначено, в XIII столітті. 1240 року папа Григорій IX оголосив індульгенцію тим, хто певну кількість СКАЧАТЬ