Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пересохло. Він дістав хусточку і почав витирати спітніле чоло.

      Берія нахмурився і, вчепившись поглядом в обличчя Герасимова, холодно сказав:

      – Треба було звернутися… Ну хоча б до мене. А Климент… Ти знаєш, що хазяїн дуже незадоволений твоїм другом Климентом? Він просрав кампанію у Фінляндії, і Хазяїн його звільнить не сьогодні, так завтра. Так що навряд чи Климент зміг і тим портретом правильно розпорядитись.

      У двері постукали, увійшла секретарка з тацею. На таці парували дві чашки кави, стояло блюдце з печивом фабрики «Червоний жовтень» і дві маленькі чарки коньяку.

      Берія замовк. Він відразу звернув увагу на гарну жінку з чудовою статурою. Не дивлячись ні на Герасимова, ні на Берію, секретарка швидко поставила тацю і вийшла. Берія не міг відірвати погляд, доки за нею не зачинилися двері.

      – Дівка, – сказав Берія, кілька разів блиснувши пенсне. На губах з’явилася хтива посмішка. Кивнув убік дверей. – Гарна дівка.

      – Ага, – з радістю погодився Герасимов. задоволений, що розмова повернула від теми портрета Аллілуєвої.

      – Твоя? – Очі наркома за скельцями пенсне звузилися і втупилися в Герасимова.

      – Ні, – швидко відповів Герасимов. Начебто вибачаючись, додав: – Як ви могли таке подумати, товаришу Берія?

      – То не тягни кота за хвіст – що за краля? – не вгавав нарком.

      – Нічого особливого. Ліля Гофман. Моя секретарка. Працювала вчителькою німецької. Тепер секретарка Спілки московських художників.

      – Гофман, що це за прізвище? – Берія пошкріб підборіддя.

      – Із донецьких німців. Але віддана справі партії.

      – Віддана? Ти перевіряв? – реготнув Берія. – Заміжня? Рідня є?

      – Ні, з рідні у неї тільки старенька мама.

      Герасимов розвів руками, став біля вікна, спиною впершись у підвіконня. Поли піджака розійшлися, продемонструвавши наркому не застібнуті після відвідин туалету брюки.

      – Олександре, у тебе штанці розстібнуті! – Берія скрюченим пальцем вказав Герасимову на його проблему. – Що, може, секретарку жарив?

      – У туалет ходив! Секретарку жарив… Нема чого боятися за відкриту стайню, якщо кінь давно помер, – Герасимов відвернувся до вікна і швиденько застібнув ґудзики на брюках.

      – То, може, я поупадаю за твоєю Лілею? – не вгавав нарком.

      – Як хочете, Лаврентію Павловичу, як хочете, я не маю заперечень, – швидко погодився Герасимов, поквапливо закивав головою.

      – Добре, тоді, може, якось запрошу її покавувати. Але до справи. Скажи мені, що там за делегація німецьких художників у нас?

      – Виставка. Дуже серйозна, під патронатом Ріббентропа. Відбирали картини за участю самого Гітлера. На травень заплановано візит у відповідь. Виставка радянського декоративного мистецтва, – зітхнув Герасимов.

      – Хто керує цим заходом?

      – Наш художник Микола Гущенко.

      – Що за один? – запитання Берії сипались одне СКАЧАТЬ