Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ взяв слухавку, очі молодика в сірому вилізли на лоба, він сполотнів, наче вкрився інеєм, скочив зі стільця:

      – Слухаю, товаришу Фітін!

      І рукою, що враз почала тремтіти, простягнув слухавку Гущенкові:

      – Просять вас.

      – Павле Михайловичу, це Микола Гущенко. Що роблю у вас? Мене затримали. Хто? Як вас? Якийсь слідчий – старший лейтенант Бібіков. Чому не звернувся до вас? Так саме це я зараз і роблю… Чому затримали? Учора здійснив самогубство працівник Наркомінсправ Берзін. Напередодні я з ним спілкувався. І сьогодні цей Бібіков прийшов до моєї майстерні, перекинув усе догори дриґом, начепив наручники і привіз мене сюди. Говорить, що підозрює мою причетність до шпигунської діяльності Берзіна і буде проводити слідчі дії, – Гущенко потер забиту спину. – Навіть уже почав. Каже, що я французький шпигун. Чи не схожий він на ідіота?

      Гущенко демонстративно зміряв старшого лейтенанта Бібікова поглядом. Той, здавалося, за час розмови став нижчим принаймні на голову.

      – Передаю слухавку…

      Слухавка кричала, лаялася, здавалося, ще трохи – і почне плювати у старшого лейтенанта Бібікова. Раптом Бібіков схопився, кинув телефон і прожогом вибіг у коридор. Очевидно, за наказом телефонної слухавки. Гущенко встав. Розім’яв руки. Потягнувся до хрускоту в суглобах. З посмішкою позирнув на колегу старлея Бібікова. Той кольором і формою щік став схожим на перезрілий томат, відвів очі вбік. Сів за стіл, узяв сигарету з пачки «Метро», запалив. А Гущенко, вже в новому статусі, пройшовся туди-сюди кабінетом, щось мугикаючи під носа.

      Коли хвилин за десять засапаний Бібіков повернувся, на нього було страшно дивитися. Обличчя посіріло, очі круглі, рідке русяве волосся, здавалося, стало дибки. На щоках і на лобі – рясні краплі поту.

      – Вибачте, – сказав він, не дивлячись на Гущенка, що нахабно, сидячи за його столом, палив його сигарети. – Вибачте, ради бога. Ви вільні. Ось пропуск, – він швидко дістав із сейфа папірець, стоячи, облизуючи пересохлі губи, заповнив і підписав. – Перепрошую. Дуже прошу… Справді, сталося жахливе непорозуміння. Я негайно направлю до вас своїх людей.

      – Навіщо? – здивовано запитав Гущенко. У нього був вигляд директора, що слухає виправдання учня, який провинився.

      – Щоб прибрали, – Бібіков нависав над ним, догідливо прогнувши спину.

      – Вважайте, що я пожартував. Лише нехай тепер тримаються від моєї майстерні подалі, – Гущенко загасив недопалок у попільничці Бібікова, устав, узяв пропуск і вийшов, гримнувши дверима.

      – Що за херня, хто він такий, цей художник? – запитав сірий напарник, який увесь цей час мовчки сидів у кутку.

      Старший лейтенант Бібіков похитав головою, впав на свого стільця. Витер долонею спітніле чоло.

      – Я запевнив Фітіна, що ми його пальцем не торкнули. І все одно він кричав, тупотів ногами і пригрозив, що коли про це дізнається Меркулов, то я піду топтати зону.

      – Твою СКАЧАТЬ