Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

      Автомобіль промчав площею Дзержинського і через бокові ворота одного з будинків НКВС в’їхав у двір, зупинився біля дверей чорного ходу. Охоронець з помітним зусиллям відкрив перед Берією важкі двері, оздоблені мідним литтям, із такою ж мідною ручкою. Козирнув:

      – Здравія бажаю, товаришу нарком!

      Берія кивнув у відповідь і, насвистуючи популярну мелодію: «Долго я томился и страдал, где же ты, моя Сулико?», піднявся сходами. У коридорі було зовсім порожньо. Існувала заборона зупинятися біля кабінету наркома. Повз кабінет можна було лише йти. До того, хто зупинявся, відразу підходив охоронець, що стояв у кінці коридору.

      Берія кивнув охоронцеві. Той виструнчився і козирнув у відповідь.

      Берія штовхнув двері свого кабінету й увійшов у величезну приймальню, оздоблену дерев’яними панелями. Четверо охоронців схопилися на ноги і виструнчилися. Всі віддані йому тілом і душею, всі грузини, всі охороняли його, ще коли він був першим секретарем ЦК КП(б) Грузії. Махнув вітально рукою, пройшов повз двері секретаріату і двері зали засідань, кивнув секретареві, який підскочив, квапливо застібаючи верхні ґудзики на мундирі.

      Штовхнув високі двері й упав у крісло за своїм робочим столом. Кинув поглядом на стіл для нарад під синім сукном, шкіряні крісла під стіною, на теки, які купами оточували його з усіх боків: «На підпис – ЦК КПРС», «На підпис – НКВС…», «На підпис…». Це потім.

      Згадав про розмову з Герасимовим і про художника Гущенка, рвучко схопив телефон спецзв’язку:

      – Меркулова до мене!

      20 березня 1940 року, 12 год. 42 хв

      Москва, комплекс будівель НКВС на площі Дзержинського

      – Меркулов, твою мать! Я тебе розстріляю! Або на Колимі згною! – Берія підняв першу-ліпшу течку і, блиснувши пенсне, гучно ляснув нею по кришці столу. – Що, заграли в задниці інтелігентські замашки? Пригрів ворога народу, чистоплюй?!

      Меркулов навитяжку, вирячивши очі, стояв біля стола наркома. Здавалось, порив гніву Берії заморозив його. Він не ворушився і не моргав, не розуміючи, звідки віє вітер.

      Берія нагадав своєму заступнику про інтелігентські замашки недарма. Меркулов, як і Берія, мав незакінчену вищу освіту, крім того, дворянське походження і час од часу пописував прозові твори під псевдонімом Всеволод Рок. Іноді навіть друкував їх у літературних журналах. Берія про це знав.

      – Не розумієш, пісатєль сраний? – два скельця пенсне, як дві чорні діри, загрозливо втупилися в Меркулова.

      – Так точно, товаришу нарком! – Меркулов нарешті «ожив» і повів плечима. – Не розумію!

      – Художник Гущенко, – Берія клацнув пальцями. – Знову не розумієш? Гу-щен-ко!

      – Нікак нєт!

      – Нікак нєт! Так точно! Чорт забирай, Меркулов! Чому ти, особисто ти – мені це точно відомо – заборонив його розробку? – СКАЧАТЬ