Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ласка, обережніше! – раптом голосно сказав Гущенко, який стояв під стіною, спостерігаючи увесь цей розгардіяш. – Бо потім, можливо, доведеться тут довго прибирати.

      Усі водночас завмерли. «Сірі» перезирнулися між собою. Бібіков уп’явся здивованим поглядом у обличчя Гущенкові. Але той не відвів очей. Слідчий не йняв віри. Під час обшуків люди вели себе інакше. Як правило, вони, злякано забившись у куток, мовчали, обдумуючи своє невеселе майбутнє. І жінки і чоловіки за кілька хвилин ніби ставали старшими, спини гнулися, обличчя темніли. А з таким нахабою слідчий Бібіков зіштовхнувся вперше.

      – Вам не доведеться прибирати, бо ви поїдете з нами, – врешті знайшов він вихід. Потім, демонструючи свою перевагу, розвалився на стільці і подивився на Гущенка відсутнім поглядом, як на порожнє місце. Ким для нього був цей художник? Так, ще одним арештантом.

      – Ви не зрозуміли. Вам доведеться прибрати, – не зводячи очей з молодика, на диво спокійно сказав Гущенко.

      – А може, все-таки, не доведеться? – насмішкувато запитав слідчий.

      – Можливо, й не доведеться, – спокійно відповів Гущенко, – залежно від результатів одного телефонного дзвінка.

      Бібіков стенув плечима, але погляд відвів і, «виструнчившись» на стільці, кивнув двом «капелюхам у костюмах», а ті перестали кидати книги на підлогу. Тепер меблі просто відсовували від стін, а книги й альбоми гортали і клали на стіл.

      – І альбоми нехай поставлять на місце, – знову подав голос Гущенко.

      Знову на хвильку запала тиша. Слідчий рвучко схопився зі стільця і наказовим тоном гаркнув:

      – Громадянине Гущенко, ваші документи!

      Гущенко дістав із кишені паспорт і повз простягнуту руку слідчого кинув на стіл. Той узяв паспорт, погортав і поклав до кишені. Сказав одному із «сірих»:

      – Надіньте йому кайданки! Щоб менше патякав. І – в машину…

      На руках у Гущенка клацнули браслети. Слідчий посміхнувся, глибше натягнув капелюха і першим пішов на вихід. За ним ішов Гущенко? в спину його підштовхував інший чоловік у капелюсі. Останній на хвилину затримався, щоб зачинити й опечатати двері.

      Вони вийшли через чорний хід, у підворітті стояв чорний ЗІС із темними шторками на вікнах. Навколо автомобіля стрибали й верещали, радіючи теплій весні, голодні радянські соціалістичні горобці. Гущенка посадили посередині, між двома «сірими». Бібіков зайняв місце поряд із водієм. Коротко кинув:

      – У Контору!

      Загуркотів двигун. Машина виїхала з підворіття, в щілину між шторами Гущенко помітив, як продавчиня морозива провела чорний ЗІС зляканим поглядом. Автомобіль промчав по Сретенському бульвару, потім – по Різдвяному. Повз Тургенєвську бібліотеку, М’ясницькі ворота. Москвичі, які чекали на переходах зеленого сигналу світлофора, відводили очі від чорного автомобіля із запнутими шторами. Водій вів авто на Луб’янку. Вони зробили СКАЧАТЬ