Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

      Ні, він не скаже нічого. Берзін посміхнувся. Ні, не скаже. І тоді вони не візьмуть його сім’ю! Дістав з-під сидіння пістолет, загорнений у рядно. Розгорнув. Поклав тканину під ноги. Витягнув зброю з кобури.

      Зняв із запобіжника. Підніс важкий пістолет до підборіддя. Помітив, що рука тремтить. Ні. Так надійніше: притиснув ствол до скроні. Відчув холод металу. Послужиш востаннє, нагородний! Оцінив, що куля пройде приблизно через центр мозку і вийде з іншого боку.

      Потримав так пістолет кілька секунд. Дивився на тремтливі в туманному мороці ліхтарі. На темні прямокутники вікон будинків. На бруківку, що виблискувала у світлі фар. Дивився, немов хотів закарбувати в пам’яті цю картину. І тільки побачивши, що людина у формі від одного із ЗІСів попрямувала до його автівки, натиснув на спусковий гачок. Пострілу він не почув. Лише, незважаючи на нічну пітьму, у мозку спалахнуло сонце.

      На звук пострілу до машини підбіг Саркісов з охороною. Він ривком відкрив дверцята. Берзін сидів на водійському сидінні, його голова лежала на кермі. У лівій скроні зяяв величезний кульовий отвір, з якого повільно стікала цівка крові. Навколо рани темне коло опіку від порохових газів. Губи складені у ледь помітну посмішку. Посмішку людини, яка знає щось, чого не знає решта, не знає і ніколи не дізнається. Тіло раптом почало повільно хилитися й упало Саркісову під ноги.

      – Б…дь, він застрелився. Ще й зіпсував мені чоботи, сука. Я піду доповім товаришу Берії. Лаптєв, стережи тут, нікого не підпускай, – кинув підлеглому.

      – Б…дь, що за ніч! – вилаявся Берія, якого о п’ятій розбудив телефон і голосом Саркісова доповів про самогубство Берзіна. – Обшук провели і нічого не знайшли? Добре. Їдь додому. Більше нікого не буди. А то ми так відправимо на той світ половину Наркомінсправу.

      Подумав: матиму халепу з Кам’яною задницею. А що робити з дорученням Сталіна?

      Коба приїде в Кремль о другій годині, значить до 12-ї треба встигнути переговорити з Молотовим! Добре, якби Кам’яна задниця ще не встиг дізнатися про самогубство дипломата, бо почне пороти гарячку. Побіжить до Хазяїна. А той невідомо як зреагує. Може сказати, що без вини не стріляються. А може вставити йому, Берії, чергового пістона у дусі: підвішу за яйця, поїдеш у «турму», зітру на порох… Лайно!

      Розділ 6

      20 березня 1940 року, 11 год. 22 хв

      Москва

      Водій – капітан держбезпеки Осипов – з вітерцем промчав Берію по Іллінці, нещодавно перейменованій на вулицю Куйбишева. Валер’ян Куйбишев, перший заступник голови Раднаркому і член Політбюро, входив до найближчого оточення Сталіна і СКАЧАТЬ