Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати. Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Галопі», фільмі легкого жанру (це комедія), я опрацював ситуації, які для мене в моєму дитинстві зовсім не були легкими. Сталінська школа (а саме на сталінську школу перетворили колишню школу Ґурського) ставила мене в ситуації вибору, і часто цей вибір був карколомно тяжким. Знімаючи фільм або пишучи роман, зазвичай дещо перебільшують реальні події, загострюють конфлікти; я ж, навпаки, багато чого у сценарії намагався приглушити, затушувати, позаяк боявся, що молоде покоління глядачів мені просто не повірить. Наведу такий приклад. Коли помер Сталін, я по дорозі до школи зайшов до костелу і запитав якогось випадкового ксьондза, про що вчить Церква стосовно людей безсумнівно проклятих. Чи Сталін уже з моменту смерті в пеклі, чи опиниться там лише після похорону? Мене переслідували ремінісценції зі Сведенборґа, окультні одкровення, буцімто душа після смерті ще якийсь час блукає по землі і, може, це і є чистилище; а в безмір, тобто в позачасся, душа переходить лише через певну кількість днів після смерті (у православних це відбивається у традиційному уявленні про «сорок днів»). Мене й донині полонить думка про цей стик між скінченним та нескінченним, між часом і тим, що є за обрієм часу. Та уявіть лишень собі жах ксьондза: мала дитина питає його про щось таке, за що можна на довгі роки потрапити до в’язниці… Звісно ж, у відповідь я почув, що в ученні Церкви про вічне прокляття не йдеться, що Бог не оприявнює своїх присудів. Це мене дуже розчарувало, а ксьондз, як я підозрюю, надовго запам’ятав противного хлопця з провокаційним запитанням у день смерті «вождя всього людства».

      Перш ніж навести вам сценку з мого фільму, я поділюся досить делікатною заувагою, яка в принципі стосується кіновиробництва, але пов’язана з такою тонкою сферою, як людське марнославство. Герой фільму має виклика5ти симпатію. Він не зобов’язаний бути красивим, не зобов’язаний завжди чинити правильно, але він повинен пробуджувати позитивні почуття – достатньо позитивні, щоб глядач хотів ототожнити себе з ним. Знімаючи «Галоп», я постав перед певною дилемою. Якщо хлопчика в головній ролі я покажу таким, яким я сам був у дитинстві, то мій глядач від нього одразу дистанціюється – я ж бо, як мені пригадується, був не надто приємною дитиною. Я був доволі замкнутим, корчив із себе мудрагеля, не відзначався товариськістю, як зазвичай і буває з дітьми-одинаками; крім того, я носив окуляри і був схильний до повноти. Тож на роль я обрав хлопчика (нині це вже популярний актор Бартош Обухович), який мав привабливу зовнішність і легко виклика5в симпатію. Якби я в дитинстві мав схожий вигляд, то мені можна було й не ставати митцем – я й без цього, либонь, здобував би прихильність інших; а то мені, щоб здобувати цю прихильність, доводиться розповідати різні історії, які часом і справді створюють мені нових друзів чи прибічників, а часом, навпаки, приносять заклятих ворогів. Щоб підкреслити, що герой фільму не повністю тотожний мені, а лише трохи схожий на мене, я замість свого імені дав йому інше – Губерт.

      Усі дилеми сталінської епохи натикалися на одне: тут неможливі СКАЧАТЬ