Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати. Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на себе тягар особистої відповідальності за кожне написане слово? Ще недавно ніхто не ставив питання таким чином; але нині навіть книжки пишуться колективно, і часто автор є лише співавтором. Замислюючись над тим, добре це чи погано, ми виходимо на ціле коло питань: якщо книжка – це завжди зустріч, то якою має бути ця зустріч? Дійсно важливо, щоб це була зустріч людини з людиною віч-на-віч, – чи достатньо й колективної зустрічі? У добу Інтернету часто має значення анонімність контакту; це нагадує розмови у потягу, де найлегше відкрити душу перед випадковим попутником, який запевне вийде на якійсь іншій станції, раніш од вас.

      Та я захопився ліричними відступами – а вихідним пунктом для них було не що інше, як моя роль динозавра. Цю роль можна трактувати метафорично. Я пам’ятаю минулі часи, і всі ці задовгі просторікування були потрібні мені для того, щоб нарешті похвалитися: в дитинстві мені випадало бачити на власні очі видатного поета, вірші якого були вже у шкільній програмі, а сам він жив у великій славі. Він – у своєму похилому віці – тоді теж був динозавром, бо, зі своєю сивою борідкою, асоціювався з віддаленою епохою аванґарду і ранніми 1920-ми роками. Для тих, хто його ще не впізнав з мого опису, дам підказку: його звали Леопольд Стафф.[20] У моїх вухах і донині звучить звуконаслідувальний вірш про осінній дощ, який дзвенить по шибках; але по-справжньому серйозний слід у моїй пам’яті лишила поетова юнацька збірка «Мрії про могуття». Я багато разів перечитував титульний вірш, у якому молодий і прекрасний поет мріє стати титаном духу. Титаном характеру. А з вас хіба ніхто не мріяв мати тверду вдачу, бути непохитним, як скеля, являти собою силу, якої не підточить жоден збіг обставин? Титан характеру переборе всі перешкоди, переживе невдачі, впорається з власною слабкістю і ще подолає слабкості інших людей. Читаючи «Мрії про могуття», я ще не знав голлівудського Рокі,[21] який є одним із прикладів саме такого типажу. Мені б його характер! – хоча з боксом нічого спільного мати не хочу.

      За часів моєї юності багато говорили про працю над собою, про гартування вдачі. Нині такі формулювання не в моді, бо людство, живучи в дедалі повнішому комфорті, більше уваги присвячує тому, що детермінує людину, аніж тому, в чому вона вільна. Соціологія та психологія знай собі називають численні чинники, від яких залежить людина. З одного боку, ми знаємо, що людину формує оточення, родина, суспільство; з другого – вона обмежена своїми генами, своєю спадковістю, від якої годі втекти. Побутує приказка: «вище від своєї голови не стрибнеш» – і в ній є певний песимізм. Справді, якщо в мене криві ноги, я не стану солістом балету; якщо я не успадкував здібностей до абстрактного мислення, то в математиці великих успіхів не досягну; та з іншого боку, знаючи власні обмеження, ми можемо відповідно до цього знання керувати нашим життям і розвиватися у корисному нам напрямку. І характер теж ми успадковуємо генетично; але ж відомо, що людина спроможна розвивати і гартувати себе, що СКАЧАТЬ