Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати. Кшиштоф Зануссі
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати - Кшиштоф Зануссі страница 18

СКАЧАТЬ потяга, що віддалявся. Наступної ж хвилини ми вже опинилися на території лікарні для психічнохворих у східному Прушкові; лікарня звалася Творки.

      Перипетії, пережиті нами в цій лікарні, мали своє продовження. Сценарій фільму «Якщо ти десь є…» я написав, базуючись на розповіді директора Творок, професора Качановського, про пацієнтку, яка через хворобу здеґрадувала до рівня тварини. Вийшло так, що з професором я знайомився двічі: тоді, коли ми переховувалися в його лікарні від німців, та тридцятьма десь роками пізніше, під час зйомок «Ілюмінації», на яких він був консультантом.

      Ще один спогад із кінця війни: трупи німецьких солдатів лежать безпосередньо на бульварах. Коли я побачив їх уперше, на них були мундири та черевики. Наступного дня вони вже були посмертно пограбовані. Мене, дитину, це пограбування схвилювало дужче, ніж сама їхня смерть. Пам’ятаю вхід Українського фронту до Кракова і перші дні ейфорії, за якими швидко прийшли тривожні вісті – я чув їх удома за столом: про арешти, про чиїсь зникнення… Пригадую погоню на Кармелітській – як у гостроcюжетних бойовиках (тоді я ще не бачив жодного бойовика): російський «газик» переслідував якусь цивільну автівку, і вона розбилася на повороті. Не знаю, чи вижив водій. Мати прикрила мені очі.

      Під час зйомок дипломного фільму «Смерть провінціала». 1966 р.

      Сьогодні я часто чую від росіян нарікання щодо невдячності поляків: мовляв, російські солдати віддавали життя за свободу Польщі, а нині польське населення паплюжить їхні пам’ятники та могили. На це я відповідаю, що, коли в нас і трапляються такі інциденти, «невідомі зловмисники» найчастіше не надто схожі на місцеве населення; а нація, що ось уже тисячу років сповідує християнство, повагу до смерті зберігає (втім, здається, доля німецьких цвинтарів на так званих Повернених землях[12] наштовхує на протилежний висновок). Однак питання викликає сам термін «визволення». Справедливість велить розрізняти німецько-гітлерівську окупацію і режим у ПНР. Німцям потрібен був наш Lebensraum,[13] у планах вони мали повне винищення польського населення. Совєти не збиралися нас винищувати – лише поневолити. Сьогодні, коли росіяни так ображено дорікають нам за невдячність, я запитую: чи згодні вони з тезою, що країни так званої народної демократії, вони ж «радянські сателіти», цілком суверенними не були (хоча дещицю суверенності, на відміну від балтійських країн чи України, все-таки мали)? З цим розважливі росіяни сьогодні погоджуються без протесту. Але ж «напівсуверенність» – те саме, що напівокупація! Та з цим вони вже не згодні.

      Сцени входу совєтських військ до Кракова я відтворив у фільмі «З далекої країни». Знімався він узимку 1981 року, коли на кордоні з боку України стояли совєтські дивізії, готові поспішати на допомогу нашій комуністичній владі; про пригоди, пов’язані зі зйомками військових угруповань на Краківському Ринку, я згодом зняв епізод у фільмі-попурі «Солідарність, Солідарність».

      …Настав час мені йти СКАЧАТЬ

<p>12</p>

Повернені землі (Ziemie Odzyskane) – термін, що ввійшов у вжиток після Другої світової війни і позначає західні та північні землі сучасної Польщі, які перейшли під польську юрисдикцію згідно з ухвалами Потсдамської конференції (1945).

<p>13</p>

Життєвий простір (нім.).