Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати. Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Дозволу? Авжеж, попросити ви можете, але навряд чи його дістанете.

      Фрідріх: То ви не зробите мені такої ласки?

      Ельжбєта: Я? Але ж просити ви мусите не мене. Ви не впізнали, що саме я грала?

      Фрідріх: Це була одна з прелюдій.

      Ельжбєта: Шопена. Ви мали б знати, що ваш земляк, генерал-губернатор Франк заборонив музику Шопена на території Генеральної губернії. Не можна ні грати, ні слухати. Бути не може, щоб ви цього не знали.

      Фрідріх (розгублено): Певна річ, ідеться про публічне виконання.

      Ельжбєта вибухає сардонічним сміхом.

      Ельжбєта: Як же по-німецькому це звучить! Оця ваша заувага. Ви за освітою юрист?

      Фрідріх: Ні.

      Ельжбєта: Тоді ще гірше. Очевидно, воно в вас у крові, це особливе відчуття права, яке не заважає вам брати участь у крадіжці наших коней.

      Фрідріх (обурено): То була реквізиція!

      Ельжбєта: Я очікувала, що ви так скажете! Чим же вона відрізняється від грабунку?

      Фрідріх: Польща програла війну!

      Ельжбєта: Не війну! Кампанію. А війна досі триває, і ми з вами – по різні боки фронту. Що, мені зачинити вікно, щоб ви зрозуміли, що наша розмова недоречна?

      Ельжбєта підводиться, готова виконати озвучену погрозу. Фрідріх віддає честь і вертається до палацу. За мить знову лунають звуки прелюдії. Впоравшись зі складним акордом, Ельжбєта грає – дедалі пристрасніше, неначе бажаючи викинути з себе весь гнів, викликаний розмовою.

[▪]

      Тут, можливо, слід дати коментар, який забігає в майбутнє. У моєму фільмі спогади дитинства були всього-на-всього далеким відлунням; актуальним для мене було дещо інше. Пишучи сценарій, я уявляв себе в ролі німця. Звучить парадоксально, але ж тоді я був капралом запасу військ Варшавського пакту, і під час навчань нам утовкмачували в голови, що ми будемо «визволяти Захід». Нам, полякам, мала випасти місія «визволяти» данців. Я знав іноземні мови, тож розумів, що потраплю до якогось штабу як перекладач; а в Данії у мене були друзі, тож я собі уявляв той реальний вибір, що постав би переді мною в разі війни: або скінчити самогубством, або змиритися з тим, що я буду – культурно і максимально делікатно – чинити насильство.

      І ось іще postscriptum до postscriptum. «Нічні шляхи» багато разів показував німецький телеканал ARD. У Польщі ж фільм показали лише пісня падіння комунізму: до цього вважалося, що Федеративна Республіка Німеччина має зображуватися виключно як країна неспроможна засудити нацизм, а мій фільм – так мені сказали – таке уявлення руйнував.

      У дев’яності роки я отримав несподіване запрошення до замку Оденталь, назва якого – з моєї примхи – фіґурує у фільмі. Господиня замку, княгиня Ірина цу Зайн-Вітґенштайн, хотіла в моїй присутності влаштувати для друзів показ цього фільму на проекторі з відеокасети. Я прибув на цей показ, не здогадуючись, що в першому ряду сидітиме син Йоахіма Ріббентропа, гітлерівського міністра закордонних СКАЧАТЬ