Куди приводять мрії. Ричард Метисон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ книзі хіромантію – задля розваги, аби застосовувати це на вечірках. Я вивчав власні долоні й знав їх дуже добре.

      Вони були ті ж самі. Така ж довга лінія життя – я згадав, як показував її Енн і казав не хвилюватись: я ще довго буду поряд. Зараз ми могли б із цього посміятись, якби були разом.

      Я перевернув долоні й помітив, що нігті і шкіра на тильній стороні мали рожевий колір. У мені текла кров. Я змушений був стряхнутися й переконатись, що справді не сплю. Піднісши праву руку до носа й рота, я відчув, як тепло дихання виривається з легень. Двома пальцями я натискав на груди, поки не знайшов потрібну ділянку.

      Серцебиття, Роберте. Так само як завжди.

      Я почув якийсь рух неподалік і хутко озирнувся. На дерево опустилася вишукана пташка зі сріблястим пір’ячком. Вона, схоже, зовсім не боялася мене, адже сіла зовсім поруч. Чарівне місце, подумав я, почуваючись приголомшеним.

      «Якщо це сон, – розмірковував я, – сподіваюсь, я ніколи від нього не прокинуся».

      Я стрепенувся, побачивши, як на мене біжить звір, – собака, збагнув я. Кілька секунд нічого не відбивалося в моїй пам’яті. А тоді раптом спогади захлеснули мене.

      – Кеті! – вигукнув я.

      Вона неслася до мене прожогом, з тим радісним підвиванням, якого я не чув багато років.

      – Кеті, – прошепотів я, падаючи на коліна. Сльози стояли в моїх очах. – Старенька Кет.

      За мить вона була поруч зі мною, стрибала від радощів, облизуючи мої руки. Я обійняв її.

      – Кет, стара Кет.

      Я ледве міг говорити. Вона ластилася до мене й вила від щастя.

      – Кет, невже це справді ти? – прошепотів я.

      Я придивився до неї. Востаннє я бачив її у відчиненій ветеринарній клітці. Приспана, вона лежала на лівому боці, очі були порожні, ноги смикалися в конвульсіях. Ми з Енн прийшли відвідати її, коли дозволив лікар. Деякий час ми стояли поруч із кліткою і гладили її, приголомшені й безпорадні. Кеті була нашим добрим другом майже шістнадцять років.

      Зараз вона знов була тією Кеті, яку я знав у часи, коли зростав Йєн, – енергійною, сповненою сил, з очима, що блищали, з тим кумедним ротом, відкриваючи який вона ніби сміялась. Я обіймав її в захваті, думаючи, яка щаслива була б Енн, якби бачила її, які щасливі були б діти, особливо Йєн. Того дня, коли вона померла, він був у школі. Ввечері я побачив, як він сидить на своєму ліжку, його обличчя було мокрим від сліз. Вони зростали разом, а він навіть не мав можливості попрощатися з нею.

      – Якби він тільки бачив тебе зараз, – говорив я, притискаючи її до себе. Радість від нашої зустрічі переповнювала мене. – Кеті, Кеті.

      Я гладив її голову й спину, чухав її гарні довгі вуха. І відчував неймовірну вдячність до тих вищих сил, що привели її до мене.

      Тепер я знав, що це чудове місце.

* * *

      Важко сказати, скільки ми сиділи там, насолоджуючись присутністю одне одного. Кеті лежала поруч зі мною, поклавши свою теплу голову мені на коліна, СКАЧАТЬ