Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ весь цей металобрухт – нормальна ціна.

      – Нормальна ціна, кажеш? – Травмований підвівся, випроставши своє бомбардирське пузо. – Нормальна ціна?

      – По-моєму, нормальна.

      – Угу. – Травмований про щось міркував, розглядаючи носаки своїх черевиків. – Нормальна. Дивись, Германе, – сказав зрештою. – Напореш косяків, потім не розгребеш. Найпростіше – це продати все на хуй, правильно?

      – Може, й так, – погодився я.

      – Може, й так, може, й так, – повторив Травмований, розвернувся й пішов у гараж.

      Я впав на крісло біля Кочі. Той ховав очі за скельцями і дивився кудись угору, на важкі хмари, що раптом насунулись і тепер проповзали над горою, майже черкаючись об самотню щоглу над будкою, ніби перевантажені баржі, що пропливали над мілиною.

      – Тримай, – я віддав Кочі вітаміни.

      Той оглянув пляшечку, подивився на неї проти сонця.

      – Що це? – спитав недовірливо.

      – Вітаміни.

      – Від безсоння?

      – Від безсоння.

      – А чиї вони?

      – Голландські, – сказав я. – Бачиш ці ієрогліфи? Це голландські. Вони туди грибів додають. Білих. Тож спати будеш як убитий.

      – Дякую, Гєр, – мовив Коча. – Ти не сильно звертай увагу на Шуру. Ну, продаси ти цю заправку – і хуй із нею. Не кінець світу.

      – Думаєш?

      – Я тобі кажу.

      З відчинених воріт гаража вилетів шкіряний м’яч, важко ударився об нагрітий асфальт і покотився майданчиком. За ним із чорної гаражної пройми вийшов Травмований. На нас навіть не дивився. Підійшов до м’яча, легко, як на свою вагу, підчепив його лакованим носаком, підкинув у повітря, так само легко піймав лівою, знову підкинув угору. Став набивати, не даючи м’ячу опуститись. Робив це легко й невимушено, вміло прибирав живіт, аби не заважати польоту, іноді піддівав м’яч плечем, іноді головою. Ми з Кочею завмерли і мовчки спостерігали за цими чудесами пластики. Травмований, здавалось, зовсім не втратив форми, він навіть не спітнів, так – злегка запалені очі, дещо різке дихання. І цей живіт, яким він крутив навсібіч, аби не заважав.

      Від траси під’їхали три фури. Водії вискочили, привітались із Кочею і теж стали спостерігати за Травмованим.

      – Шура! – зрештою не витримав один із них. – Дай пас!

      Травмований кинув поглядом у його бік і раптом легко відпасував. Водій наступив на м’яч, дещо незграбно кинув його перед собою й буцнув з усієї сили назад Травмованому. Шура прийняв і, обробивши, затиснув м’яч між ногами. Водії не витримали і з лементом кинулись на Травмованого. Почалось місиво. Травмований викручувався з водійських обіймів, не втрачаючи м’яча, возив суперників навколо себе, примушував їх падати і робити одне одному підніжки. Водії нападали на Травмованого, як пси на сонного ведмедя, проте нічого вдіяти не могли, страшно злостились і давали одне одному запотиличники. Усе ж поступово Травмований почав задихатись і відступати вглиб асфальтового майданчика, отримав пару разів по ногах і тепер дещо накульгував. Водії відчули СКАЧАТЬ