Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ культури та відпочинку.

* * *

      Але як я їх упізнаю, подумалось мені. Я вже десять хвилин сидів на цегляному бортику висохлого басейну, на дні якого також росла трава. Вона тут, здавалось, росла усюди. З іншого боку, крім мене, двох старшокласниць із таксами та цигана з портвейном, у парку нікого і не було. Несподівано з-за рогу, розганяючи голубів і сигналячи у блакитне піднебесся, викотився бачений учора чорний джип. Упізнаю, подумав я.

      Машина зробила коло пошани навколо басейну і зупинилась просто навпроти мене. Задні дверцята відчинились, до мене вихилився голомозий чоловічок у легкій тенісці й білих штанях. Учора його не було. Посміхнувся всією своєю металокерамікою. З машини, втім, не вийшов.

      – Германе Сергійовичу?

      – Доброго дня! – відповів я, також не встаючи з бортика.

      – Давно чекаєте? – Голомозий напівлежав на шкіряному сидінні, витягнувшись у мій бік і виказуючи в такий спосіб свою прихильність.

      – Не дуже!

      – Прошу вибачення. – Чувакові лежалось, мабуть, незручно, проте вставати він уперто не хотів. Очевидно, це було таке міряння статусами, хто перший підійметься. – Ми ледве сюди заїхали.

      – Та нічого, – сказав я, всідаючись зручніше.

      – А я дивлюсь, ви чи не ви! – засміявся голомозий, зайорзав і, не втримавшись на слизькій шкірі, раптом з’їхав униз, під сидіння.

      Я кинувся до нього. Але він спритно виповз нагору і, зайнявши зручну позицію, діловито простягнув мені руку. Мені не лишалось нічого іншого, як залізти всередину і привітатись.

      – Ніколай Ніколаіч, – назвався він, дістаючи звідкись із-під себе візитівку, – для вас просто Ніколаіч.

      Я дістав свою. На його було написано «помічник народного депутата».

      – Вам куди? – запитав Ніколаіч.

      – Не знаю, – кинув я, – мабуть, додому.

      – Ми вас підвеземо, нам по дорозі. Коля, поїхали.

      Водія теж звали Коля. Схоже, в них це була обов’язкова умова для отримання роботи. Якщо ти, скажімо, не Коля, шанси влаштуватися до них сильно зменшувалися. Поруч із Колею, на сусідньому кріслі, валявся старий «макаров», із якимись насічками на руків’ї. Я ще подумав, що таке легковажне ставлення до зброї обов’язково має призвести до чиєїсь смерті.

      – Двері, – незадоволено мовив Коля.

      – Що? – не зрозумів я.

      – Двері зачини.

      Я зачинив за собою двері, і джип рвонув у кущі. Коля їхав навпростець, наче йшов за компасом, не особливо зважаючи на дорогу. Прокотився дитячим майданчиком, виорав колію біля дискотеки, де я вперше займався сексом, вистрибнув на бордюр і вивалився на дорогу. Але й тут не шукав легких шляхів, вивернув у якийсь глухий провулок, де замість дороги лежала бита цегла, вигріб якимось будмайданчиком і, перемахнувши через яму, викопану під фундамент, виїхав на трасу. І весь цей час Коля слухав якусь важку гітарну музику, якихось раммштайнів чи щось таке.

      – Ховаєтесь від когось? – запитав я Ніколаіча.

      – Ні-ні, просто Коля знає СКАЧАТЬ