Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бути краще за партнерські стосунки?

      – Не знаю, – чесно зізнався я.

      – Не знаєте?

      – Не знаю.

      – І я не знаю, – раптом зізнався Ніколаіч.

      Позаду нас зупинився молоковоз. Водій засигналив. За молоковозом, я помітив, під’їжджала ще якась вантажівка.

      – Коля! – знову крикнув Ніколаіч.

      Коля вистрибнув із машини й ліниво пішов у бік молоковоза. Підійшов, піднявся на підніжку, просунув до водія у відчинене вікно свою велику голову, щось сказав. Водій заглушив машину. Коля зіскочив на асфальт і пішов до вантажівки.

      – Ось до чого я веду, Германе, – продовжив Ніколаіч, – ви людина молода, енергійна. У вас багато амбіцій. Мені б особисто хотілось, щоби у нас із вами теж склались добрі партнерські стосунки. Як ви гадаєте?

      – Це було б прекрасно, – погодився я.

      – Не знаю, говорила вам Ольга Михайлівна чи ні, але ми зацікавлені в придбанні вашого бізнесу. Розумієте?

      – Розумію.

      – Ось, це добре, що ви мене розумієте. З братом вашим, Юрою, ми не встигли домовитись…

      – Чому?

      – Ну, розумієте, ми не встигли утрясти всі нюанси.

      – Ну, ось він повернеться – утрясете.

      – А коли він повернеться? – прискіпливо поглянув на мене Ніколаіч.

      – Не знаю. Сподіваюся, скоро.

      – А якщо не повернеться?

      – Ну як це не повернеться?

      – Ну, так. Якщо так складеться.

      – Не говоріть дурниць, Ніколай Ніколаіч, – сказав я. – Це його бізнес, і він обов’язково повернеться. Я нічого продавати не збираюсь.

      За нами вишикувалась колона машин. Ті, хто їхав назустріч, зупинялись, питаючи Колю, чи все гаразд. Коля щось говорив, і машини швидко від’їжджали.

      – Не нервуйте, – примирливо мовив Ніколаіч. – Я розумію, що ви не станете сходу продавати малознайомій людині бізнес свого брата. Я все добре розумію. Ви подумайте, час у вас є. З братом вашим домовитись ми не встигли, але з вами, сподіваюсь, у нас усе складеться як треба. Для вас це єдиний вихід. Справи у вас ідуть погано, я знаю. Брата вашого я теж розумів – усе-таки він підняв цей бізнес із нуля. Але бізнес, Германе, завжди потребує розвитку. Розумієте? Отримаєте гроші, розділите з братом. Якщо він повернеться. Ви подумайте, добре?

      – Обов’язково.

      – Обіцяєте?

      – Клянусь, – відповів я, намагаючись бодай якось завершити цю розмову і відновити дорожній рух.

      – Ну і домовились, – задоволено відкинувся на крісло Ніколаіч. – Коля!

      Коля, не поспішаючи, сів за кермо, запустив двигун, і ми повагом рушили. За нами рушила й ціла колона.

      Проїхавши міст, легко вискочили на гору, вивернули в бік заправки. Під’їхавши, Коля різко пригальмував. Я відчинив двері. Коло будки, на кріслах, грілись Коча і Травмований. Побачивши мене, здивовано перезирнулись.

      – Ну, що ж, – прощаючись, сказав Ніколаіч. – Приємно, що ми з вами знайшли спільну мову.

      – Послухайте, – СКАЧАТЬ