Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мене ж будуть проблеми?

      – Можуть бути.

      – Так що мені робити?

      – Ти не пробував зв’язатись із братом? – помовчавши, запитала Ольга.

      – Пробував. Але слухавку він не бере. Де він, я не знаю. Коча каже, що в Амстердамі.

      – Знову цей Коча, – сказала Ольга і помахала циганові, аби той приніс іще.

      Циган незадоволено випхався з-за стійки, поставив перед нами недопиту пляшку портвейну і вийшов на вулицю, очевидно, щоби його більше не турбували.

      – Ця заправка, вона взагалі прибуткова?

      – Як тобі сказати? – відповіла Ольга, коли я розлив і вона знову випила. – Грошей, які заробляв твій брат, вистачало, аби працювати далі. Але не вистачало, щоби відкрити ще одну заправку.

      – Ага. Брат не хотів її продати?

      – Не хотів.

      – А йому пропонували?

      – Пропонували, – сказала Ольга.

      – Хто?

      – Та є тут одна команда.

      – І хто це?

      – Пастушок, Марлен Владленович. Він кукурудзою займається.

      – А, мабуть, я знаю, про кого ти.

      – А ще він депутат від Компартії.

      – Комуніст?

      – Точно. У нього мережа заправок на Донбасі. Ось тепер тут усе скуповує. Де він живе, я навіть не знаю. Він пропонував Юрі п’ятдесят тисяч, якщо я не помиляюсь.

      – П’ятдесят тисяч? За що?

      – За місце, – пояснила Ольга.

      – І чому він не погодився?

      – А ти б погодився?

      – Ну, не знаю, – зізнався я.

      – Я знаю. Погодився б.

      – Чому ти так вирішила?

      – Тому що ти, Германе, слабак. І припини витріщатись на мої цицьки.

      Я справді вже деякий час розглядав її сукню, виріз був досить глибокий, бюстгальтера Ольга не носила. Під очима в неї пробивались зморшки, це робило її обличчя симпатичним. Сорока років їй напевне не даси.

      – Просто це не моє, Оль, розумієш? – я пробував говорити примирливо. – Я в його справи ніколи не ліз.

      – Тепер це і твої справи.

      – А ти, Оль, продала б її, якби це була твоя заправка?

      – Пастушку? – Ольга замислилась. – Я б її краще спалила. Разом із усім металобрухтом.

      – Що так?

      – Германе, – сказала вона, допиваючи, – є дві категорії людей, яких я ненавиджу. Перша – це слабаки.

      – А друга?

      – Друга – це залізничники. Ну але це так, особисте, – пояснила вона, – просто згадала.

      – І до чого тут Пастушок?

      – Та ні до чого. Просто я би не стала прогинатись під нього. А ти роби, як хочеш. Зрештою, це твій бізнес.

      – У мене, здається, немає вибору?

      – Здається, ти просто не знаєш, є він у тебе чи ні.

      Я не знайшовся з відповіддю. Розлив рештки. Мовчки стукнулись.

      – Знаєш, – мовила Ольга, коли мовчанка затяглась, – тут поруч є дискотека.

      – Знаю, – відповів я. – Я СКАЧАТЬ