Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кроки, двері відчинились, на порозі стояла дівчинка років шістнадцяти. Мала коротко підстрижене чорне волосся, великі сірі очі й пластмасові сережки у вухах. Були на ній світла коротка майка й джинсова спідничка. На ногах мала легкі сандалі.

      – Привіт, – сказала.

      – Привіт, – відповів я. – Я Герман. Із бензозаправки.

      – Герман? – перепитала вона. – Ти брат Юри?

      – Ти його знаєш?

      – Тут усі всіх знають, – пояснила вона.

      – У вас телефон є? Мені зателефонувати треба, а у нас відімкнули. Коча говорить – за несплату.

      – Знову цей Коча, – сказала дівчинка й відступила вбік, пропускаючи мене.

      Я пройшов коридором, потрапив до кімнати з ліжком під однією стіною та столом під іншою. На столі стояв телефон. Дівчинка зайшла слідом, стала на порозі, уважно слідкуючи за мною.

      – Можна? – запитав я.

      – Давай, – відповіла вона. З кімнати, втім, не вийшла.

      Я взяв слухавку, набрав свій домашній.

      – Да, – незадоволеним голосом буркнув Льолік.

      – Привіт, це я.

      – Ти де? – поцікавився Льолік.

      – Я в брата, все нормально. Ви як доїхали?

      – Хуйово доїхали. Борю вкачало, ледве довіз.

      – Ну, тепер все гаразд?

      – Та нормально. Ти коли будеш?

      – Слухай, братело, тут така штука – я ще на день залишусь. Треба завтра з бухгалтером зустрітись. – Дівчинка за спиною мугикнула. – Так що буду у вівторок. Скажеш Борі, добре?

      – Ну, не знаю. Може, ти сам йому скажеш?

      – Та ладно, давай підстрахуй. Домовились?

      – Ти б поговорив із Борею, а? Щоб проблем не було.

      – Та які проблеми, Льолік? Не вийобуйся. Друзям треба довіряти.

      – Ну, ладно.

      – А я тобі бабу привезу. Гумову.

      – Краще кардан мені привези.

      – Ти будеш робити це з карданом?

      – Мудак, – і Льолік поклав слухавку.

      Дівчинка провела мене на вулицю.

      – Дякую, – сказав я їй.

      – Нема за що. Передавай привіт брату.

      – Він десь поїхав.

      – А ти – теж десь поїдеш?

      – А ти хочеш, щоб я залишився?

      – Потрібен ти мені, – дівчинка говорила спокійно й розважливо.

      – Тобі тут самій не страшно?

      – Не страшно, – сказала вона. – Іди. А то пса на тебе спущу.

      Я дійшов до воріт, зупинився. Визираючи у вікно, вона сторожко дивилась мені услід. Я помахав їй рукою. Зрозумівши, що її викрито, дівчинка засміялась і помахала у відповідь. Потім швидким несподіваним рухом задерла на грудях майку, показавши все, що в неї там було. Втім, уже наступної миті зникла. Я не повірив своїм очам, постояв, чекаючи, чи не з’явиться вона знову. Але її не було. Яка СКАЧАТЬ