Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

      – Я вже не знаю, що це далі буде. Візьму та й піду в коміpники. Чом ти, Омельку, нічого не скажеш отій сатані?

      Омелько боявся, щоб не довелось через ту кашу вдруге задерти ноги догори, i мовчав.

      – Коли ти нічого не скажеш, то я сама викидаю отой обід свиням, – сказала Кайдашиха i швиргонула горщик з кашею в помийницю. Горщик гепнув у шаплик. Помиї бризнули на стіну й облили її патьоками до самої полиці.

      Мотря аж зверетенилась.

      – Коли ви викидаєте страву в помийницю, то я не буду їсти вашого хліба. Ваш хліб давить мене отут в горлі, як важкий камінь. Нате вам i цей борщ, що я наварила, та, про мене, оддайте його собакам.

      Люта Мотря вхопила зі столу миску з борщем і кинула її під ноги свекрусі. Миска розлетілась на черепки, картопля покотилась аж під припічок.

      – Пху на вас! – плюнув старий Кайдаш на розлитий борщ і пішов у повітку робити воза.

      – Пху! – плюнув і собі Карпо та й вийшов з хати.

      Лаврін присів і жартівливо плюнув на самісіньку копичку буряків та квасолі та й собі пішов з хати.

      У хаті зостались самі молодиці. Кайдашиха стояла коло печі над розбитою мискою мов кам’яна. Мотря стояла коло стола, як стовп, і дивилась на широкі патьоки на стіні коло помийниці.

      У хаті було тихо, тільки в печі на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе кричало десять бабів разом, вхопившись за коси. Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, скреготало, а далі ніби завило: ґвалт, ґвалт! Ринка, вся промочена салом, зайнялась. Сало загуло й підняло здоровий огняний язик, лизнуло челюсті й загуло вітром в комині.

      Кайдашиха обернулась, глянула на вогнене море в челюстях, вихопила з печі ринку і накрила її ганчіркою. Ринка погасла, а по хаті пішов такий чад, такий смердючий дим, що Кайдашиха закашляла. Погасивши ринку, вона крикнула на Мотрю:

      – Візьми ж віник та підмети, коли насмітила своїм борщем серед хати, або, про мене, сховай оте добро в свою скриню.

      Мотря взяла віник, згорнула черепки, буряки та картоплю до помийниці й укинула в помийницю.

      – Зварила обід для свиней; хто вже хто, а свині тобі сьогодні подякують за хліб, за сіль, – сказала Кайдашиха.

      Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.

      – Дайте, мамо. пообідать, – сказала вона Довбишці.

      – А чом же ти не пообідала вдома? – спитала мати.

      – У мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне.

      – Кажи, дочко, свекрові, щоб вас одрізнив, а то ви колись зі свекрухою спалите хату, – сказала Довбишка, насипаючи в миску борщу.

      Колотнеча в Кайдашевій хаті не переставала. Кайдашиха не говорила СКАЧАТЬ