Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

      У лісі було тихо, як у хаті. Здавалось, ліс уже дрімав, засипав і тільки через сон дивився з гори освіченими верхами на заходяче над Богуславом сонце. На високому дубі, над самими головами парубка й дівчини, затріпала крилами якась птиця. Вона злякалась їх обох так, що вони аж кинулись.

      – Мелашко! – промовив Лаврін тихим голосом. – Як побачив я тебе над водою, то неначе з криниці погожої води напився.

      Мелашка засоромилась і дивилась у землю. Вона мовчала. Птиця на дереві затихла, і знов у лісі стало тихо, як у хаті.

      – Твоя краса, твої чорні брови неначе моє здоров’я. Як глянув я на тебе, то наче набрався здоров’я, – знов почав Лаврін.

      По дорозі проти їх ішла якась молодиця, спускаючись з гори, Лаврін замовк.

      Ліс кінчився на горі. За лісом починалось село, розкидане на горах та в глибоких ярах. Лаврін сів на віз. Мелашка одійшла набік і пішла попід тином. Вони поминули церкву, знов спустились возвозом з крутої гори й повернули у вузький, як рукав, яр. Лаврін поїхав за нею. Яр крутився гадюкою на всі боки. Хати були подекуди розкидані попід горами.

      – Оце наші Западинці, а ондечки біліє наша хата! – сказала Мелашка, показуючи на одну маленьку хатину під самою крутою горою в кінці вузької тісної долини.

      Хата була третя од кінця й стояла край вишневого садочка. Вона була мала, стара, аж похилилась набік. Коло хати стриміли хлівці та повітка. Було по всьому видно, що Балаш був чоловік убогий.

      – Мелашко, я прийду до тебе на вашу вулицю. Чи прийти, чи не треба? – спитав Лаврін.

      – Приходь, – сказала Мелашка, – але поспішай додому, бо тебе батько лаятиме.

      – А може, ти вийдеш до млина надвечір, під ту вербу, де я стояв з волами. Однак завтра неділя. Я одпрошуся в батька або прийду і батька не питаючись.

      Мелашка йшла осторонь і мовчала. Вона думала.

      – Чи прийдеш, Мелашко? Бо я прийду, хоч би мене батько прив’язав.

      – Прийду, – насилу почув Лаврін од неї тихе слово.

      Лаврін спинив воли й водив слідком за Мелашкою очима, доки вона ввійшла в свою хату. Тоді він повернув воли назад і поїхав додому. З Бієвець до Семигор була простіша дорога, але Лаврін поїхав назад тим самим шляхом, кудою йшла Мелашка. Йому здавалось, ніби дівчина погубила за своїм слідом квітки та зорі.

      Лаврін приїхав додому аж опівночі. Батько напнув його мокрим рядном:

      – Чого це ти так довго барився, неначе їздив з мішками в Крим?

      – Та там у млині так завізно, що трудно було дотовпитися, мусив застоювать черги до самого вечора, – одбріхувався Лаврін.

      – А я думав, чи не поламав ти часом воза, – говорив сердито батько.

      Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.

      Доки вона йшла поруч з Лавріном, доти на неї неначе південне сонце світило, а як увійшла в хату, СКАЧАТЬ