Сніданок на снігу (збірник). Анатолій Дністровий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ почулося гупання ніг, вигуки, зойки та гучний голос пані Марії, яка говорила в мікрофон. Могутні дерев’яні двері з потужними металевими, кованими одвірками зі скрипом відчинилися, а за ними на вулицю вирвалася гучна музика. Вийшла Людмила, підійшла до Зарецького, сказала, що всіх розвезуть, але можна прогулятися.

      – Прогулятися буде краще.

      – Я готова, – усміхнулася вона.

      – Чудесно, – пожвавився Богдан і пішов до колиби за своєю сумкою.

      Поляки із Кракова з бароном Мюнхгаузеном чудили просто дива: під музику вибивали ногами так, що аж підлога здригалася; професор Міхаіл від щастя чогось був уже без сорочки, лише в штанях і зимових чоботах. Літня жіночка зі Львова вихопила росіянина з їхнього товариства і закрутила в танці, зачарувавши своєю енергією всіх гостей.

      14

      Густий, мов вата, повільний сніг. Зарецький і Людмила віддалялися від ресторану, який стояв, ніби сторож, над селищем, і йшли на вогні осель удалині вузькою вуличкою, затиснутою між дерев’яними, дощаними парканами, яка стрімко спадала вниз. Людмила сказала, що зріжемо через потік, бо машини, щоб заїхати сюди, роблять значний гак, зайвих кілометрів три-чотири.

      – Навіть не віриться, що можна отак спокійно йти і милуватися снігом, – задумано сказав Богдан.

      – Ми багато чого починаємо цінувати, що не помічали раніше, – Людмила взяла його під праву руку.

      – Усе через те, що ми розучилися повільно жити: спокійно, зважено, розмірено. Насолоджуватися кожною хвилиною, кожним краєвидом.

      Зарецький обережно ступив нічною засніженою стежкою, вздовж якої стояли дерев’яні стовпці з довгими засніженими перилами. Стежка буквально провалилася в темряву, і Людмила сказала, що зараз мають початися невеличкі східці і що йти треба дуже обережно, одне за одним, бо східці зроблені на прохід однієї людини. Богдан пішов уперед, ступаючи крок за кроком униз, він тримав праву руку біля свого плеча, не відпускаючи пальців Людмили.

      – Звідки ти знаєш ці партизанські стежки?

      – Мені донька показала. Вона познайомилася зі старшою жінкою, в якої ми деколи купуємо козяче молоко. Ми якраз її хату пройшли – он там, зліва, за отими деревами. Мала мене в ці джунглі і завела.

      – Скільки вже твоїй малій?

      – Десять.

      – Велика. Певно, дуже серйозна, – усміхнувся Богдан.

      – Це правда, вона така ділова, модна. Любить, щоб усе було так, як вона хоче.

      – Хотів би її побачити.

      – Вона зараз у Львові – у своїх двоюрідних сестер. Гостює. Коли в мене відрядження, вона з ними, їм разом веселіше.

      Вони зійшли з невеликої гори. Зарецький озирнувся і поглянув, звідки вони спускалися. Сніг був лагідний, мов пух. Заплющивши очі, Богдан підвів до нічного неба лице і відчув, як лапаті сніжинки падають на шкіру.

      – Я також люблю сніг, – почувши СКАЧАТЬ