Сніданок на снігу (збірник). Анатолій Дністровий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не вірив, що це було з ними, що вони раніше були такими радісними, безтурботними, готовими до пригод і авантюр. Але потім ніби отямився: навряд чи Віолетті ця ідея сподобається, вона ніколи не любила гір: скільки він не пропонував їхати туди відпочивати, вона завжди сприймала це в штики і обирала спекотний морський пляж якогось турецького готелю, вщерть набитого нецікавими пострадянськими туристами на противагу гірським тінистим лісам та екзотичним краєвидам.

      Він вийшов на вулицю. Навпроти готелю, метрів тридцять праворуч, якщо перейти вулицю, була сувенірна крамничка, схожа на велетенську шкатулку; крамничка тулилася до паркану території дерев’яної церкви, і біля неї стояла Людмила й розмовляла по мобілці. У неї був серйозний вираз обличчя, правою рукою вона іноді жестикулювала під час розмови, ніби намагалася довести свою думку, переконати, і непомітно для себе користувалася звичними жестами. Від морозу щоки її рум’янилися і буквально горіли. Людмила також помітила Богдана і ніби виструнчилася, на обличчі майнула усмішка. Вона енергійно махнула йому рукою. Зарецький пішов до неї, пропускаючи транспорт, що їхав дорогою. Людмила, тільки-но привітавшись, одразу запропонувала поставити машину до неї в гараж. Він погодився і сказав, що на вихідних можна десь з’їздити – подивитися краєвиди чи накупляти різних сувенірів. Зарецький любив купувати подарунки для своїх рідних і близьких, тож випадала чудова нагода подивитися на вироби з металу, дерев’яні шкатулки, глиняний посуд із місцевими розписами, а ще на коцики й сорочки ручної роботи. Вона сказала, що знає, де сувеніри можна придбати за оптовими цінами, бо тут деруть із туристів втридорога.

      – Я також у душі шопоголік, – усміхнувся він.

      Дорогою, коли вони їхали до її будинку, Богдан захотів поговорити про великий сніг і про те, як до цього ставляться місцеві.

      – А тут буває великий сніг?

      – Сніг?

      – Так – дуже багато снігу.

      – Мабуть, буває. Це все-таки гори. Я, правда, не місцева. Живу тут лише чотири роки. Такий сніг може бути будь-де. Зараз клімат не той, як був колись. Важко говорити про щось чітко та впевнено. А ти хочеш побачити великий сніг?

      – Хотілося б на таке подивитися, – усміхнувся Зарецький.

      – Моя мати розповідала, що в її дитинстві був такий сніг, коли вони з даху хати каталися на санчатах. Виходили горою снігу, яка опиралася на хату, та їхали собі з вереском униз.

      – Хотів би я так спробувати.

      – Для цього потрібно повернутися в дитинство.

      – Цікаво, чи це можливо, – задумано сказав Богдан.

      – У наших мріях – усе можливо.

      Вони звернули з головної дороги в провулок і проїхали метрів п’ятдесят.

      – У тебе цікава вимова, немісцева, – сказав Зарецький, обережно об’їжджаючи невеликий тракторець із причепом вугілля, що стояв посеред дороги.

      – Я СКАЧАТЬ