Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ посмiхнувшись)

      Ти не знаєш,

      то, може, я що знаю.

      Лукаш (тривожно)

      Ти?

      Килина А що ж!

      Я вiдаю, кого ти дожидаєш,

      та тiльки ба! – шкода твого ждання!

      Якщо й було, то вже в стовпець пiшло…

      Лукаш Що ти говориш?

      Килина Те, що чуєш.

      Мати (вибiгає з хати i кидається з обiймами до Лукаша. Вiн холодно приймає те вiтання.)

      Сину!..

      Ой синоньку! Ой що ж я набiдилась

      з отею вiдьмою!

      Лукаш (здригнувшись)

      З якою?

      Мати (показує на Килину)

      З тею ж!

      Лукаш (зневажливо всмiхаючись)

      I та вже вiдьма? Ба, то вже судилось

      вiдьомською свекрухою вам бути.

      Та хто ж вам винен? Ви ж її хотiли.

      Мати Якби ж я знала, що вона така

      нехлюя*, некукiбниця*!..

      Килина (впадає в рiч)

      Ой горе!

      Хто б говорив! Уже таких вiдьом,

      таких нехлюй, як ти, свiт не видав!

      Ну вже ж i матiнка, Лукашу, в тебе! –

      залiзо – й те перегризе!

      Лукаш А ти,

      я бачу, десь мiцнiша вiд залiза.

      Килина Вiд тебе дочекаюсь оборони!

      Такої матерi такий i син!

      Якого ж лиха брав мене? Щоб тута

      помiтувано* мною?

      Мати (до Лукаша)

      Та невже ж ти

      не скажеш їй стулити губу? Що ж то,

      чи я їй поштурховисько якесь?

      Лукаш Та дайте ви менi годину чисту!

      Ви хочете, щоб я не тiльки з хати,

      а з свiта геть зiйшов? Бiгме, зiйду!

      Килина (до матерi)

      А що? дiждалась?

      Мати Щоб ти так дiждала

      вiд свого сина!

      (Розлючена йде до хати, на порозi стрiчається з Килининим сином, що вибiгає з сопiлкою в руках.)

      Оступися, злидню!

      (Штурхає хлопця i заходить в хату, тряснувши дверима.)

      Хлопчик Ви-те прийшли вже, тату?

      Лукаш Вже, мiй сину.

      (На словi «сину» кладе iронiчний притиск.)

      Килина (вражена)

      Ну, то скажи йому, як має звати, –

      уже ж не дядьком?

      Лукаш (трохи присоромлений)

      Та хiба ж я що?

      Ходи, ходи сюди, малий, не бiйся.

      (Гладить хлопця по бiлiй голiвцi.)

      Чи то ти сам зробив сопiлку?

      Хлопчик Сам.

      Та я не вмiю грати. Коб ви-те!

      (Простягає Лукашевi сопiлку.)

      Лукаш Ей, хлопче, вже моє грання минулось!..

      (Смутно задумується.)

      Хлопчик (пхикаючи)

      I! то ви-те не хочете! Ну, мамо,

      чом тато не хотять менi заграти?

      Килина СКАЧАТЬ