Спаситель. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голосові зв’язки не витримують такого навантаження. Харрі йде, майже безшумно зачиняючи за собою двері.

      Він повернувся до Астрід:

      – Так, я кохаю її. Чи ти кохаєш свого чоловіка-лікаря?

      – Так.

      – Тоді чому?

      – Він мене не кохає.

      – Отже, ти мстишся йому.

      Вона здивовано глянула на нього:

      – Ні, просто мені самотньо. А ти мені подобаєшся. Мабуть, причини у мене такі ж, як і в тебе. Чи ти сподівався, що все складніше?

      Харрі розсміявся:

      – Ні-ні. Все гаразд.

      – Як ти його вбив?

      – Кого?

      – А таких багато? Викрадача.

      – Не має значення.

      – Може, й так, але я прагну почути… – Вона поклала долоню йому поміж ноги, приголубилась, прошепотіла: -…у подробицях.

      – Немає сенсу.

      – Помиляєшся…

      – Добре, але мені не до смаку…

      – Припини! – роздратовано скрикнула вона, різко стиснувши йому прутень. Харрі глянув на неї. Блакитні очі зблиснули жорстким блиском у темряві. Вона поспішно всміхнулася, солодко додавши: – Будь ласочка…

      За вікном спальні приморожувало дужче, дахи у районі Бішлет потріскували та стогнали, тоді як Харрі переповідав все у подробицях, відчуваючи, як вона спершу заклякла, а згодом, врешті, промовила: «Досить. Я вже наслухалася».

      Потому як вона пішла, Харрі ще постояв у спальні, прислухаючись до потріскування. І цокання.

      Потім нахилився, щоб підняти піджак, скинутий додолу укупі з рештою одежі, коли вони, у полоні пристрасті, стрімко вдерлися у спальню. Й у кишені знайшов те, що цокало. Прощальний подарунок від Б’ярне Мьоллера. Годинникове скло виблискувало.

      Він засунув його у шухлядку нічного столика, але цокання переслідувало його на всьому шляху у країну снів.

      Білим рушником з готелю він стер з деталей зброї зайве мастило.

      Рух за вікном просотувався усередину рівним гудінням, заглушуючи маленький телевізор у кутку кімнати, у якому було лише три канали із зернистим зображенням, певно, норвезькі. Дівчина-портьє забрала у нього піджак, пообіцявши, що його почистять до ранку. Він розклав деталі одна до одної на розгорнутій газеті. Коли вони попідсихали, він зібрав пістолет, прицілився у люстерко й натиснув на курок. Механізм спрацював плавко, він відчув, як рух віддається у руці та плечі. Сухе клацання, холостий постріл. Удавана страта.

      Так вони намагалися розколоти Бобо.

      У листопаді 1991-го, по трьох місяцях облоги та бомбардувань, Вуковар нарешті капітулював. Коли серби увійшли у місто, періщив дощ. Укупі з залишками підрозділу Бобо – приблизно вісьмома десятками до смерті зморених, зголоднілих хорватських військовополонених – він стояв у їхніх лавах перед руїнами на тому місці, де колись була головна вулиця. Серби наказали їм стояти «струнко», а самі поховалися по теплих наметах. Дощ періщив як з відра, спінюючи глину. За дві години люди почали падати. Лейтенант з підрозділу Бобо полишив лави СКАЧАТЬ