Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ подвір’ї гралася дитина – дівчинка воротарки, а може, котроїсь із робітниць. Вона бігала, стрибала, сміялася й співала дзвінким голоском. Цей спів і почула Фантіна.

      – Це моя Козетта! – вигукнула вона. – Я впізнаю її голос!

      Дитина побігла собі кудись, голосок на подвір’ї стих. Ще якийсь час Фантіна дослухалася, а тоді обличчя в неї спохмурніло.

      – Який він лихий, цей лікар, що не дозволяє мені побачити мою дівчинку! – прошепотіла вона.

      Але тут-таки повеселіла й заговорила сама до себе:

      – Які ми будемо щасливі! У нас буде садочок. Пан Мадлен обіцяв мені. Моя дівчинка ґратиметься в садочку. Вона бігатиме по травичці й ловитиме метеликів, а я дивитимусь на неї. Потім вона піде до першого причастя. Ану, коли ж це їй іти до першого причастя? – Фантіна почала загинати пальці. – Один, два, три, чотири… зараз їй уже сім. Через п’ять років. Вона вдягне білу вуаль, ажурні панчохи й буде схожа на маленьку даму. О, люба сестро, яка ж я дурна, уявіть собі, я думаю про те, як моя донька піде до першого причастя!

      І хвора засміялася.

      Мадлен випустив Фантінину руку. Він слухав її белькотіння, як слухають шерех вітерцю, опустивши голову й заглибившись у свої безрадісні думки. Несподівано вона замовкла, і це змусило його машинально підвести погляд. Щось жахливе було у виразі обличчя Фантіни.

      Вона вже не говорила й навіть не дихала; вона трохи підвелася на своєму ліжку, її худе плече вистромилося з-під сорочки; обличчя, осяяне радістю ще мить тому, тепер було мертвотно-бліде, а розширені від жаху очі мов прикипіли до чогось жахливого у протилежному кінці кімнати.

      – Боже! – вигукнув він. – Що з вами, Фантіно?

      Вона не відповіла, а тільки торкнулася його ліктя і другою рукою показала, щоб він подивився назад.

      Мадлен обернувся й побачив Жавера.

      3. Жавер задоволений

      А події перед тим розвивалися так.

      Коли Мадлен покинув залу судових засідань в Аррасі, щойно видзвонило половину на першу ночі, і він якраз устиг на поштовий диліжанс, на якому заздалегідь оплатив собі місце. Близько шостої ранку він уже був у Монтреї-Приморському й насамперед відіслав поштою листа панові Лаффіту, а тоді пішов до лікарні побачитися з Фантіною.

      Тим часом, тільки-но він вийшов із зали суду, як прокурор, опам’ятавшись від першого подиву, заявив, що дивний випадок анітрохи не вплинув на його переконаність у тому, що справжнім Жаном Вальжаном є підсудний Шанматьє, а незбагненний вчинок шановного мера Монтрея-Приморського згодом знайде своє пояснення. Але впертість прокурора явно суперечила загальному настрою, який охопив публіку й суд. Захисникові Шанматьє було неважко переконати присяжних, що у світлі пояснень пана Мадлена, себто справдешнього Жана Вальжана, уся справа стала з ніг на голову, і вони мають перед собою невинного. Через кілька хвилин присяжні виправдали Шанматьє.

      А що прокуророві був потрібен Жан Вальжан, і Шанматьє СКАЧАТЬ