Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ головешкою. Згодом мене врятувала доброта людська – так само, як раніше мене згубила людська суворість. Але пробачте, вам не зрозуміти, про що я кажу. У моєму каміні ви знайдете в попелі монету, яку я вкрав сім років тому в малюка Жерве. Мені більш немає чого додати. Заарештуйте мене. О, Господи! Пан прокурор хитає головою, і всі ви думаєте: «Пан Мадлен збожеволів». Ви не вірите мені! Шкода! Не засудіть принаймні цього невинного чоловіка! Подумати лишень! Ці троє не впізнали мене! Хотів би я, щоб тут був Жавер. О, той би не став вагатися!

      Він рвучко обернувся до каторжників:

      – Ну а я вас упізнав зразу! Бреве, пам’ятаєш свої картаті шлейки, які ти носив на каторзі?

      Бреве здригнувся від подиву й окинув того, хто говорив зляканим поглядом. А той провадив:

      – Шенілдьє, на правому плечі у тебе глибокий опік.

      – Справді, – сказав Шенілдьє.

      – Кошпаю, у тебе на згині ліктя лівої руки випалено порохом дату: перше березня тисяча вісімсот п’ятнадцятого року. Це день, коли імператор висадився в Кані. Закоти-но рукав.

      Кошпай закотив рукав, усі погляди прикипіли до його оголеного ліктя. Жандарм підніс лампу: дата справді була там.

      Бідолаха обернувся до публіки й до присяжних з усмішкою, яку навіки запам’ятали ті, хто бачив її. То був посміх торжества, то була усмішка розпачу.

      – Тепер ви бачите: я – Жан Вальжан, – сказав він.

      Усім стало очевидно, що й справді перед ними Жан Вальжан. Не треба було більш ніяких пояснень, щоб усі як один зрозуміли просту й високу істину: вони бачать людину, котра прийшла виказати себе й урятувати невинного від каторги.

      – Я не хочу більше порушувати порядок судового розгляду, – сказав Жан Вальжан. – Мене не затримують, і я піду. Мені треба ще залагодити деякі справи. Пан прокурор знає, куди я їду, і зможе заарештувати мене, коли захоче.

      Він попрямував до виходу. Не пролунав жоден голос, не звелася жодна рука, щоб йому перешкодити. То була та незбагненна мить, коли тисячі розступаються перед однією людиною. Він пройшов крізь натовп дуже повільно. Невідомо, хто відчинив йому двері, та коли він до них підійшов, вони були відчинені. Вже на порозі він обернувся й сказав:

      – Пане прокурор, я у вашому розпорядженні.

      А тоді обернувся до публіки:

      – Ви всі, певно, вважаєте мене гідним жалості, правда? І все ж таки я радий, що не вчинив інакше, хоч і волів би, щоб цього зі мною не сталося.

      Він вийшов, і двері зачинилися за ним у той самий загадковий спосіб, як і відчинились.

      Менш ніж за годину вердикт присяжних повністю виправдав підсудного на ім’я Шанматьє. Відразу випущений на волю, той пішов приголомшений, думаючи, що всі люди побожеволіли, і не розуміючи в усьому цьому нічогісінько.

      Книга сьома

      Удар у відповідь

      1. У якому дзеркалі пан Мадлен побачив своє волосся

      Розвиднялося. Фантіна СКАЧАТЬ