Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

      Він упізнав голос воротарки, своєї старої служниці.

      – Що таке? – запитав він. – Чого вам треба?

      – Пане мер, уже п’ята година.

      – Ну то й що?

      – Тильбюрі подали, пане мер.

      – Яке тильбюрі?

      – Хіба ви не замовляли тильбюрі?

      – Ні, – сказав він.

      – Кучер каже, що приїхав на замовлення пана мера.

      – Який кучер?

      – Кучер від пана Скофлера.

      – Від Скофлера?

      Почувши це прізвище, він здригнувся, наче в нього перед очима вдарила блискавка.

      – А-а, так, – сказав він. – Від Скофлера…

      Якби стара побачила його в цю мить, вона перелякалася б.

      Запала досить довга мовчанка. Він тупо дивився на вогник свічки, сколупував з неї розтоплений віск і розминав його в пальцях. Стара чекала. Нарешті вона зважилася подати голос:

      – То що відповісти йому, пане мер?

      – Скажіть, я зараз вийду.

      4. Сестра Симпліція витримує випробування

      Фантіна пережила важку ніч. Її мучив надсадний кашель, відновилася гарячка. Вранці, коли прийшов лікар, вона марила.

      Цілий ранок вона була мовчазна й похмура. Її глибоко запалі очі здавалися майже згаслими, та іноді вони раптом спалахували, мов зорі. Мабуть, небесне сяйво струменить із тих очей, які незабаром перестануть бачити світло земне.

      Коли сестра Симпліція запитувала Фантіну, як вона себе почуває, та незмінно відповідала:

      – Добре. Але мені хотілось би бачити пана Мадлена.

      Душевні муки, а потім і недуга перетворили Фантіну на привид. Ця двадцятип’ятирічна жінка мала зморшкувате чоло, зів’ялі щоки, загострений ніс, розхитані зуби, сіре обличчя, кощаву шию, випнуті ключиці, худі руки й ноги, а в її русявому волоссі густо пробивалася сивина.

      Опівдні прийшов лікар, дав деякі настанови, спитав, чи приходив до лікарні пан мер, і похитав головою.

      Мадлен звичайно приходив навідати хвору о третій годині. Досі він був завжди точний.

      Вже о пів на третю Фантіна почала хвилюватися. Протягом двадцятьох хвилин вона запитувала в черниці разів десять:

      – Котра година, сестро?

      Видзвонило третю, і Фантіна, сівши в ліжку, хоч їй навіть ворухнутися було важко, прикипіла поглядом до дверей.

      Але ніхто не увійшов, двері не відчинилися.

      Вона сиділа, заклякнувши, не відводячи погляду від дверей і наче стримуючи подих. Сестра не наважувалася заговорити до неї. На дзвіниці пробило чверть на четверту.

      Фантіна впала на подушку.

      Вона нічого не сказала і стала бгати пальцями простирадло.

      Минуло півгодини, потім година. Ніхто не приходив. Щоразу, як бив годинник, Фантіна зводилась і дивилась на двері, потім опускалась на подушку.

      Було СКАЧАТЬ