Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ справжнє ім’я і жити як праведник. Тобто відійти від людей і повернутись до Бога.

      Ці дві мети так тісно переплітались у свідомості Жана Вальжана, що часто зливалися в одну. Вони визначали всі його найдрібніші вчинки, радячи йому робити одне й те саме: триматися в тіні, бути простим і добрим. Іноді, одначе, вони вступали між собою в суперечність. У таких випадках, як ми бачили, чоловік, відомий у Монтреї-Приморському та всій окрузі як пан Мадлен, не вагався принести свою безпеку в жертву своїй доброчесності. Саме тому, всупереч будь-якій обачливості, він зберігав єпископові свічники, носив по ньому жалобу, розпитував усіх малих савоярів, що проходили через місто, наводив довідки про своїх родичів у Фаверолі і врятував життя старому Фошлеванові, незважаючи на підступні натяки Жавера.

      Одначе ніколи досі дві мети, які визначили життя бідолашного чоловіка, про чиє страдницьке життя ми розповідаємо, не вступали між собою в таку непримиренну боротьбу. В ту саму мить, коли з Жаверових уст прозвучало ім’я, що його він глибоко поховав у своїй свідомості, йому аж голова пішла обертом; вражений зловісним лукавством долі, він схилився перед нею, як хилиться дуб під натиском вітру. Коли він слухав Жавера, першою його думкою було негайно піти й виказати себе, визволити того Шанматьє з в’язниці й сісти туди самому. Це відчуття було таке гостре, немов його різонули ножем, потім воно минуло, і він сказав собі: «Побачимо!» Він придушив у собі перший порив великодушного героїзму.

      Решту дня він був зовні спокійний, але в його душі все перемішалось і переплуталось; він нічого ясно не усвідомлював, крім того, що йому завдано страшного удару. Він, як завжди, пішов навідати Фантіну й посидів біля її ліжка довше, невиразно передчуваючи, що йому доведеться на деякий час відлучитися, поїхати в Аррас; ще не зважившись на цю поїздку, він сказав собі, що, будучи поза всякою підозрою, може спокійно з’явитися на суді, отож і найняв у Скофлера тильбюрі – про всяк випадок.

      Він повечеряв зі смаком.

      Повернувшись додому, він спробував зібратися з думками. Він розглянув становище з усіх боків – і почув себе в такій безвиході, що підвівся зі стільця й зачинив двері на засув. Він забарикадувався проти чогось.

      Через мить він погасив свічку – хотів сховатися в пітьмі.

      Від кого?

      Та дарма! Те, від чого він замикався і ховався в темряві, таки увійшло і пильно дивилось на нього. То була його совість.

      Його совість або, іншими словами, – Бог.

      Одначе в першу мить йому пощастило одурити себе: замкнувши засув, він почув себе в безпеці; погасивши свічку, повірив, що став невидимий. Потроху він заспокоївся. Поставив лікті на стіл, схилив голову на руки і став думати в темряві.

      «Що зі мною? Чи я, бува, не марю? Чи справді я бачив Жавера, і він мені таке говорив? Хто він, той Шанматьє? Невже він такий схожий на мене? Чи це можливо? Подумати лишень – тільки вчора я почував себе в цілковитій безпеці! Що мені робити?»

      Його опанувала гнітюча СКАЧАТЬ