Знедолені. Виктор Гюго
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Знедолені - Виктор Гюго страница 52

Название: Знедолені

Автор: Виктор Гюго

Издательство:

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-7059-3

isbn:

СКАЧАТЬ він пробіжить двадцять льє?

      – Пробіжить! І менше, ніж за вісім годин… Але за кількох умов.

      – Яких саме?

      – По-перше, напівдорозі ви дасте йому годину перепочити; він має поїсти, і треба постояти біля нього, поки він їстиме, щоб конюх не поцупив його овес. Бо я помітив, що в заїздах конюхи пропивають більше вівса, ніж з’їдають коні.

      – Гаразд.

      – По-друге… Ви вмієте правувати конем, пане мер?

      – Умію.

      – Отже, друга умова: ви поїдете сам-один і без багажу, щоб не перевантажувати коня.

      – Я згоден.

      – Я візьму з вас по тридцять франків за добу. Враховуючи дні простою. Корм коневі – за ваш рахунок.

      Мадлен поклав на стіл три наполеондори.

      – Ось вам плата за два дні вперед, – сказав він. – Я згоден.

      – І ще одне: для такої подорожі кабріолет буде заважкий. Доведеться вам, пане мер, погодитися на маленький тильбюрі.

      – Я згоден.

      – Він легенький, але відкритий.

      – Мені байдуже.

      – Ви не забули, що зараз зима?

      Мадлен промовчав.

      – Що буде холодно й може полити дощ? – провадив дядечко Скофлер.

      Мадлен підвів голову і сказав:

      – Тильбюрі й кінь мають стояти біля моїх дверей завтра о пів на п’яту ранку.

      – Домовилися, – відповів Скофлер. І з удавано байдужим виглядом запитав: – Але ж ви досі не сказали, куди їдете. Куди ви зібралися, пане мер?

      Від самого початку розмови фламандець тільки про це й думав, але чомусь не наважувався спитати.

      – У вашого коня міцні передні ноги? – поцікавився Мадлен.

      – Атож, пане мер. Тільки ви його трохи притримуйте на спусках. Там багато спусків, куди ви їдете?

      – Не забудьте: рівно о пів на п’яту біля моїх дверей, – сказав Мадлен і вийшов.

      Фламандець залишився ні в сих ні в тих, як він потім сам розповідав.

      Через дві-три хвилини двері відчинились. Це був знову мер.

      – Добродію Скофлер, в яку суму оцінюєте ви коня й тильбюрі, що їх даєте мені в найми? – запитав він.

      – А ви що, хочете їх у мене купити?

      – Ні, але про всяк випадок я хочу забезпечити вам їхню вартість. Коли я повернуся, ви віддасте мені гроші. То скільки, ви вважаєте, коштує ваш кабріолет і кінь?

      – П’ятсот франків, пане мер.

      – Ось гроші.

      Мадлен поклав на стіл банкноту й вийшов.

      Фламандець покликав дружину, розповів їй про все, і вони стали вгадувати, куди поїде мер. «У Париж», – сказала жінка. «Не думаю», – відповів чоловік. Мадлен забув на каміні аркуш зі своїми цифрами. Фламандець заходився вивчати їх. «П’ять, шість і вісім з половиною?» – Раптом він обернувся до жінки. – Я знаю, куди він їде! Від нашого міста п’ять льє до Едена, шість – від Едена до Сен-Поля й вісім із половиною від Сен-Поля до Арраса. Він їде в Аррас.

      Тим часом Мадлен повернувся додому.

      Він СКАЧАТЬ