Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

      – Сідайте для доні сорочечку шить.

      Це була старовинна колискова пісня, якою вона колись присипляла свою маленьку Козетту і яку не згадувала жодного разу, відколи розлучилася з донькою. Фантіна співала таким сумним голосом і з таким ніжним виразом, що навіть у звичної до людського горя черниці на очі набігли сльози.

      Видзвонило шосту. Фантіна, здавалося, не почула. Вона більш не звертала уваги ні на що.

      Сестра Симпліція послала служницю довідатись у воротарки, чи пан мер удома і чи прийде він до хворої. За кілька хвилин служниця повернулась і тихо розповіла сестрі, що пан мер виїхав раніше шостої ранку в тильбюрі, запряженому білим конем. Воротарці він сказав, щоб сьогодні його не чекали.

      Поки жінки перешіптувалися, повернувшись до хворої спинами, Фантіна зіп’ялась на своїй постелі навколішки і дослухалася. Раптом вона вигукнула:

      – Ви розмовляєте про пана Мадлена! Чому ви говорите тихо? Що сталося? Чому він не прийшов?

      Її голос пролунав так хрипко й грубо, що жінкам здалося, ніби говорить чоловік. Вони злякано обернулися.

      – Кажіть же! – крикнула Фантіна.

      Служниця пробелькотіла:

      – Воротарка мені сказала, що сьогодні він прийти не зможе.

      – Дитино моя, – мовила сестра, – заспокойтеся, ляжте.

      – Він не зможе прийти? – перепитала хвора. В голосі її звучав розпач. – Чому? Скажіть мені, ви знаєте.

      Служниця поквапно прошепотіла на вухо черниці:

      – Скажіть, він зайнятий у муніципальній раді.

      Сестра Симпліція зашарілася; адже служниця пропонувала їй збрехати. З другого боку, сказати хворій правду було небезпечно: в її стані це могло завдати їй смертельного удару. Проте сестра вагалася недовго. Вона підвела на Фантіну свій спокійний, сумний погляд і сказала:

      – Пан мер кудись поїхав.

      Фантіна рвучко випросталася, потім сіла. Очі в неї засяяли. Неземна радість розлилася по її змученому обличчю.

      – Поїхав! – вигукнула вона. – Він поїхав по Козетту!

      Тоді підняла руки до неба, помолилась і сказала:

      – Люба сестро, тепер я ляжу й буду слухняною. Пробачте, що я говорила так голосно. Я знаю, цього робити не слід, але я дуже щаслива. Адже пан Мадлен поїхав по мою Козетту в Монфермей.

      Вона лягла й поцілувала срібний хрестик, який висів у неї на шиї і якого їй подарувала сестра Симпліція.

      – Моя СКАЧАТЬ