Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у повній безпеці. Так захотів сам Бог. Я нічого не зможу вдіяти проти Божої волі. А чому Бог цього захотів? Щоб я міг продовжувати почате, щоб я й надалі творив добро. Отже, вирішено: нехай усе буде, як є. Нехай здійсниться промисел Божий!»

      Так говорив Жан Вальжан, звертаючись до власної совісті і дивлячись у чорне провалля, яке розверзлося перед ним. Він підвівся зі стільця і став ходити по кімнаті.

      «Годі, – сказав він собі, – рішення ухвалено, і не варто більш про це думати».

      Проте він не відчув ніякої радості.

      Він запитав у самого себе, яке ж таке рішення він ухвалив. І признався собі, що те рішення просто жахливе. Лишити все «як є», звіритися на «промисел Божий» і дозволити, щоб здійснилася страхітлива помилка долі й людей, – та це ж останній ступінь лицемірної підлоти!

      Уперше за вісім років бідолаха відчув гіркий присмак поганої думки і поганого вчинку.

      І він плюнув з огидою.

      Далі він суворо запитав себе, що ж означали його слова: «Хіба я не досяг мети?» Він погодився, що його життя таки справді мало мету. Але яку мету? Приховати своє ім’я? Одурити поліцію? Невже заради такого дріб’язку він зробив усе те, що зробив? Невже не мав він перед собою іншої – високої, благородної мети? Врятувати не шкуру, а свою душу. Стати чесним і добрим. Бути справедливим – хіба це не те, до чого він завжди прагнув? Хіба не цього хотів від нього єпископ? Він сподівається зачинити двері в своє минуле? Таж він, навпаки, розчиняє їх навстіж, зробивши негідний вчинок! Він знову стає злодієм, найогиднішим з усіх! Він краде в іншої людини життя, спокій, її місце під сонцем! Він стає вбивцею! Він уб’є жалюгідного бідолаху, прирікши його на ту жахливу повільну смерть, яка зветься каторгою! І навпаки, виказавши себе, врятувавши того чоловіка – жертву страшної помилки, – він воскресне духовно й навіки розпрощається з пеклом, звідки вийшов! Отже, йому слід їхати в Аррас і врятувати вигаданого Жана Вальжана, виказавши справжнього! Гай-гай! Це буде найбільшою його жертвою, найгіркішою перемогою, але він повинен зробити цей останній вирішальний крок. Сумна доля! Стати праведним в очах Бога він може, тільки зганьбивши себе перед людьми!

      – Ну що ж, – сказав він. – Вирішено. Я виконаю свій обов’язок! Я врятую того чоловіка!

      Він навіть не помітив, що вимовив ці слова вголос.

      Він привів до ладу свої рахункові книги і вкинув у вогонь паку боргових розписок від дрібних торговців, що перебували в скрутному становищі. Потім написав листа і запечатав його в конверт; якби хтось був у кімнаті, то прочитав би на конверті таку адресу:

      «Панові Лаффіту, банкірові, вулиця д’Артуа, Париж».

      Поклавши листа в кишеню разом із гаманцем, у якому було кілька банкнот, він знову почав ходити по кімнаті.

      Перед його зором і далі яскраво світилися слова: «Іди й зізнайся! Викажи себе!» Він відчував, що знову стоїть перед вирішальним випробуванням; що єпископ позначив першу фазу його нового життя, а той Шанматьє – другу.

      Тим СКАЧАТЬ