Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тремтів від жаху. В одному тільки сумніву не було: після зустрічі з єпископом він став зовсім іншою людиною.

      Перебуваючи в такому стані, Жан Вальжан здибав малюка Жерве і забрав у нього сорок су. Навіщо? Він і сам не зміг би цього пояснити. Власне, то не він пограбував малого, а звір, який жив у ньому; скоряючись своєму дикому інстинкту, той звір поставив ногу на монету, тим часом як розум Жана Вальжана борсався в плутанині нових відчуттів і думок. Коли розум пробудився і побачив, що накоїв звір, Жан Вальжан закричав від жаху.

      Бо, відібравши в хлопця гроші, він, по суті, вчинив те, на що вже був нездатний.

      Хай там як, а цей останній злочин справив на Жана Вальжана вирішальний вплив. Він пронизав його збурену свідомість і чітко розділив хаос у його душі на морок і світло.

      У першу мить, ще й не усвідомивши як слід свого вчинку, він кинувся шукати хлопця, щоб повернути йому гроші, та скоро зрозумів, що всі його зусилля марні. Тоді він крикнув у розпачі: «Який же я негідник!» і в цю мить раптом побачив перед собою страшного й бридкого каторжника Жана Вальжана з палицею в руках, з мішком, у якому лежали крадені речі, з похмурим обличчям, з огидними думками в голові.

      Отак Жан Вальжан дивився на самого себе, і водночас крізь цей образ, створений галюцинацією, він помітив у таємничій глибині слабкий вогник. Пильніше придивившись до того вогника, який засяяв у його свідомості, він побачив людську постать – то був єпископ.

      Він по черзі роздивлявся цих двох людей, що маячили перед його внутрішнім зором: єпископа і Жана Вальжана. Аж ось єпископ почав рости і все яскравіше сяяти, а Жан Вальжан зменшувався і тьмянів. Зрештою він перетворився на тінь і через мить щез. Залишився один єпископ.

      Він наповнив душу цього нещасного чудотворним сяйвом.

      Жан Вальжан довго плакав. Він проливав гарячі сльози, він схлипував розпачливіше, ніж слабка жінка або нажахана дитина.

      Поки він плакав, свідомість його все дужче прояснювалась. Його перша провина, його довготривала спокута, його зовнішнє отупіння, його внутрішнє очерствіння, вихід на волю з планами помсти у голові, зустріч із єпископом і останній злочин – пограбування малого хлопця (злочин тим огидніший, тим страхітливіший, що він скоїв його після прощення єпископа), – усе це постало перед Жаном Вальжаном у зовсім новому світлі. Він згадав своє життя, і воно здалося йому жахливим; він подивився собі в душу і побачив, що вона бридка. А проте якесь чудесне світло проливалося на це життя і на цю душу. Він мав таке відчуття, ніби бачить диявола в промінні райського сонця.

      Скільки годин Жан Вальжан отак проплакав? І що зробив він потім? Куди пішов? Це лишилося невідомим. Правда, один возій, який доставляв вантажі з Гренобля і прибував у Дінь о третій ранку, запевняв, ніби тієї самої ночі, проминаючи єпископське подвір’я, він бачив якогось чоловіка, що стояв у темряві навколішки біля дверей будинку монсеньйора Б’єнвеню.

      Книга третя

      Довірити СКАЧАТЬ