Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одну бабусю, яка з Теодори примудрилася зробити Ньоню.

      – Скільки їй?

      – Скоро три роки.

      – Як моїй старшенькій.

      Тим часом троє діток збилися докупи, нажахані й щасливі. Сталася надзвичайна подія: із землі виповз великий червак, і вони тремтіли від страху й захвату.

      Білі личка торкались одне одного; здавалося, три голівки оточені одним осяйним німбом.

      – Ну й діти! – вигукнула пані Тенардьє. – Як швидко вони знайомляться! Глянеш на цих – три сестрички та й годі!

      Це слово стало тією іскрою, якої, мабуть, і чекала друга мати. Вона схопила Тенардьє за руку, пильно подивилася на неї і сказала:

      – Ви не погодилися б доглянути мою дитину?

      Тенардьє зробила здивований рух, який не означав ні згоди, ні заперечення.

      Козеттина мати провадила:

      – Розумієте, я не можу взяти малу з собою до свого міста. З дитиною буде важко знайти роботу. Само провидіння спрямувало мене до вашої корчми. Коли я побачила ваших діток – таких доглянутих, таких щасливих, це схвилювало мене до глибини душі. Я сказала собі: осьде чудова мати. Погляньте, вони й справді як три сестрички. І, зрештою, я скоро по неї вернуся. То ви згодні залишити мою доньку в себе?

      – Треба подумати, – сказала Тенардьє.

      – Я платитиму по шість франків у місяць.

      Тут із корчми почувся чоловічий голос:

      – Сім франків, не менше. Й за півроку наперед.

      – Сім на шість буде сорок два, – підрахувала Тенардьє.

      – Я заплачу, – сказала мати.

      – І ще п’ятнадцять франків на поточні витрати, – додав чоловічий голос.

      – Усього п’ятдесят сім франків, – підсумувала пані Тенардьє.

      – Я заплачу, – погодилася мати. – У мене є вісімдесят франків. Мені вистачить на дорогу до свого міста. Якщо йтиму пішки, звичайно. Я зароблю там грошей і скоро вернуся по своє золотко.

      – А одежа в малої є? – спитав чоловічий голос.

      – Це мій чоловік, – пояснила Тенардьє.

      – Аякже, звичайно, є. Навіть більше, ніж їй потрібно. В моєї крихітки посаг, як у справжньої дами, навіть шовкові сукенки є. Усе в моєму мішку.

      – Вам доведеться віддати це, – сказав чоловічий голос.

      – Авжеж! – відповіла мати. – Не залишу ж я свою доньку голою!

      У дверях корчми з’явилося обличчя хазяїна.

      – Гаразд, – сказав він.

      Угоду було вкладено. Мати переночувала в заїзді, віддала гроші й залишила дитину, потім зав’язала свій мішок, який став зовсім легкий, і вранці вирушила в дорогу, сподіваючись незабаром повернутися. Вона пішла ніби спокійна, але розпач краяв їй серце.

      Сусідка Тенардьє зустріла цю матір і потім розповіла:

      – Я бачила жінку, що так плакала, аж у мене все похолонуло.

      Коли Козеттина мати пішла, чоловік сказав дружині:

      – Тепер СКАЧАТЬ