Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він не їв від самого ранку. Схоже, його лихоманило.

      Він стояв на ногах і не змінив пози, відколи хлопець кинувся навтіки. Дихаючи важко й уривчасто, він, здавалося, пильно розглядав синій фаянсовий черепок, який лежав у траві. Та ось Жан Вальжан затремтів, відчувши вечірній холод.

      Він низько насунув на лоб кашкета, машинально застебнув блузу, ступив крок і нахилився підняти свою палицю.

      У цю мить він помітив монету в сорок су – вона блищала між кремінцями, вдавлена в землю підошвою його черевика.

      Його мов ударило гальванічним струмом.

      «Що це?» – пробурмотів він крізь зціплені зуби й відступив на три кроки назад. Проте не міг відірвати погляду від блискучої монети, що в темряві здавалася розплющеним оком, яке пильно дивилося на нього.

      Так збігло кілька хвилин. Аж раптом він судомно кинувся до монети, схопив її й, випроставшись, став озиратися на всі боки, тремтячи, мов наполоханий звір.

      Він не побачив нічого. Сутеніло, пустельна рівнина дихала холодом. Фіолетовий туман клубочився у відсвітах вечірньої заграви.

      Тоді Жан Вальжан швидко подався в той бік, куди втік хлопець. Через сотню кроків він став, розглянувся і не побачив нікого.

      – Малюче Жерве! Малюче Жерве! – голосно заволав він.

      Ніхто йому не відповів.

      Навкруги була тільки неозора рівнина і густий присмерк, у якому губився його погляд, і тиша, що поглинала його голос.

      Дув крижаний вітер, і все навкруг оживало, мов у жаскому сні. Кущі вимахували вітами, як розлючені привиди. Так ніби комусь погрожували.

      Жан Вальжан рушив далі, потім кинувся бігти. Час від часу він зупинявся і в нестямі кричав страшним голосом:

      – Малюче Жерве! Малюче Жерве!

      Якби хлопець і почув його, він би, звісно, побоявся показатись йому на очі. Проте він був, либонь, уже далеко.

      Жан Вальжан перестрів священика, який їхав верхи на коні. Він підійшов до нього й спитав:

      – Пане кюре, ви не бачили малого хлопця?

      – Ні, – відповів священик.

      – Його звати малюк Жерве.

      – Я не бачив нікого.

      Жан Вальжан дістав зі своєї торби дві п’ятифранкові монети й подав священикові.

      – Пане кюре, це для ваших бідняків. Я шукаю хлопця років десяти, з байбаком і катеринкою. Один із тих савоярів…

      – Я не стрічав його.

      – Малюк Жерве. Може, ви знаєте, в якому селі він живе?

      – Коли ви правильно описали його, друже, то це хлопець не з місцевих. Вони ходять від села до села. Ніхто не знає їх.

      Жан Вальжан у нестямі подав священикові ще дві п’ятифранкові монети.

      – Для ваших бідняків, – сказав він.

      І з глухим розпачем у голосі додав:

      – Пане абат, заарештуйте мене. Я злодій.

      Священик приострожив коня і помчав геть, дуже наляканий.

      Жан Вальжан побіг далі в тому самому напрямку, куди кинувся бігти спочатку.

      Він СКАЧАТЬ