Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ішов, мабуть, цілий день, отож весь покрився пилюкою; на обличчі пилюка розмазалася потом, від чого він здавався ще жалюгіднішим. Ніхто з городян його не знав. То був явно чужинець. Ішов він із півдня і, можливо, від самого узбережжя, бо з’явився на тій самій вулиці, якою сім місяців тому проїхав імператор Наполеон, прямуючи з Кана в Париж. Незнайомець здавався дуже втомленим. Двічі він спинявся біля фонтанів і жадібно пив.

      На перехресті з вулицею Пуашеве він звернув ліворуч і зайшов до мерії. Через чверть години він вийшов звідти і, зустрівши жандарма, скинув кашкета й зігнувся перед ним у догідливому поклоні.

      У ті часи був у Діні чудовий заїзд під вивіскою «Кольбаський хрест». Подорожній попрямував до того заїзду – найкращого в околиці. Він зайшов у відчинені двері – і потрапив до кухні. В усіх грубах і в каміні весело палахкотів вогонь. Корчмар, який був водночас головним кухарем, із заклопотаним виразом заглядав у чавунці й каструлі, де готувалася вечеря для возіїв, чий сміх і гомін долинав із сусідньої кімнати. На довгому рожні обертався над вогнем жирний байбак разом з кількома тетеруками й білими куріпками; на плиті шкварчали два великі коропи і форель.

      Почувши, як рипнули двері, корчмар спитав, не відриваючи погляду від плити:

      – Чого вам треба, добродію?

      – Поїсти й переночувати, – сказав подорожній.

      – Це можна, – відповів корчмар. Він повернув голову, окинув гостя поглядом з голови до ніг і додав: – За гроші, звичайно.

      Незнайомець дістав із кишені блузи туго набитого гаманця й відповів:

      – Гроші я маю.

      – В такому разі я до ваших послуг, – мовив корчмар.

      Подорожній сунув гаманця назад до кишені, скинув із плечей мішок, поклав його на долівку біля самих дверей і, не випускаючи з рук палиці, сів на ослінчик біля вогню. Дінь розташований у горах. У жовтні вечори там холодні.

      Тим часом корчмар, роблячи своє, придивлявся до гостя.

      – Вечеря скоро? – спитав подорожній.

      – Зараз буде, – відповів корчмар.

      Поки прибулець грівся біля вогню, поважний хазяїн заїзду Жакен Лабар дістав із кишені олівця, надірвав ріжок від старої газети, яка лежала на столику біля вікна, написав на білому краєчку рядок чи два, згорнув клаптик і тицьнув його хлопчикові, який був у нього, мабуть, розсильним, після чого той вискочив на вулицю і побіг у напрямку мерії.

      Подорожній нічого цього не помітив.

      – Вечеря скоро? – знову запитав він.

      – Зараз буде, – відповів корчмар.

      Хлопчик повернувся з тим самим клаптиком газети в руці. Корчмар поквапно розгорнув папірця, уважно прочитав, що там написано, і похитав головою. На мить він замислився, а тоді рішуче ступив крок до подорожнього, заглибленого в якісь свої невеселі думки.

      – Добродію, – сказав він, – я не можу надати вам притулок.

      Подорожній напіввипростався на своєму ослінчику.

      – Чому? СКАЧАТЬ