Жовтий князь. Василь Барка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в церкву, так опинаються, бо в школі їх соромлять, сміхом мучать.

      – От ворожа твар!

      – Наторочено дітям, що нові книжки церкву переросли. А ті книжки мертві!

      – Отак з моїми племінниками. Їм очі прив’язано до нових книжок, хоч бачу: нудно. Стару книжку попадуть, то цілу ніч коло прикрученого світла сичиками сидять.

      – Біда; і вчити треба, бо знидіють.

      – Треба! – згоджується тітка. – Аби ж учено, як годиться. Напам’ять нічого не знають. Колись було… от, я сама: недовго вчилась, а скільки пісень і казок знала! – вночі збудять, і прокажу.

      2

      Хлібороби, сполохом зібрані в сільраду недільного дня, слухають промовця, як ніколи в селі Кленоточі.

      Мирон Данилович притерп до стіни, коло крайнього вікна, і поглядає на промовця. «Страшний, ох, страшний! – твердить він собі в думці. – Такий переступить».

      Стій і мучся мовчки, а дома рідні ждуть; і ранок біліє за тинками, в саду, як люстро – ранок; павутинки обсипані росою і світяться від чистого неба. Ти ж мучся безпровинно, бо понурик надумав з кістками взяти всіх.

      На думці знов: «Переступить хоч закон, хоч що!»

      Якби тому рудцеві близько в очі заглянув, був би вражений – аж скипілістю біжать поблиски в окунюватих чоловічках кароокого крізь масивні, мов з криги січені, скельця окулярів. Лоб скосистий і білавий: різнить проти щік, пройнятих брунатною тіністю.

      Загрозливо, але забарно рушає доповідчик: від самого царизму. Береться до твердих справ: індустрії, підкуркульства, саботажу, хлібоздачі і в кінці – «корчування».

      Мирон Данилович огірчений без краю: «Так би зразу казав – давай весь хліб, бо вб’ємо! – як здобичник. А то кружить змієм і мучить».

      – Зламаєм опір і гнізда зметем! – промовець підвищує виголос до дзвінкості. – Земля здригнеться, так зметем з лиця.

      Григорій Отроходін як промовець звик підносити стан почуття – до палючої погрозливості проти слухачів. Мова текла в виразі власної правоти. Виголошеннями летів на ницих, що противляться сповіщенню, свіченому з партійних світильників.

      – Трудящі, борючись під прапором!.. – карбує Отроходін.

      В його уяві «трудящі» витіснили присутніх, що з залізними мозолями; він – про інших. Папери інструкцій дихали квітнем, коли мріяв, якими щасливими трудящі стануть. Віддалені і невиразні. Але їх думання і розвиток – джерело бадьорості для Отроходіна. Від їх імені накладає вимоги, як на лезах, до зерносіїв, чужих очима.

      Перша група зібрана гаразд; міліція при дверях: для строю і впливу. Ти партійністю відповідай – чому ж хатники ходять дозвільно, лишаючи справу в прориві, під оргвисновки? Ні, він чоловік міцніший, ніж борщоїди думають. Кип’яч варити – в кліщі їх! Мертвяки встануть і, насипавши зерно в труни, бігом принесуть на зернопункт, йому до ніг. Поклоняться надодачу.

      Постанова є – і виконай! Вона в портфелі, під мідяними заклацками, коло руки. Дужча, ніж ваша впертість.

      На прийомі в столиці один з групи, зготованої до виїзду, спитає: що СКАЧАТЬ