Казки мого бомбосховища. Олексiй Чупа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Рашиде, молодець!

      – За допомогою офіційно дозволеного будівництва, – провадив далі Рашид, щосекунди надихаючись планом свого друга, – ми виводимо зі стану нелегалів усіх наших братів, вони стають офіційно працевлаштованими…

      – …Але ж сам розумієш, нелегалів у країні, де влада безвідповідальна, завжди однакова кількість…

      – І тому, – аж захлинувся здогадкою Рашид, – тими ж каналами, якими колись ми з тобою сюди приїхали, на місце легалізованих прибудуть іще тисячі наших братів!

      – Браво!

      Рашид схвильовано заходив кімнатою, щохвилини наштовхуючись на крісла і стіл, натикаючись на стіни, але від хвилювання не звертаючи на це уваги.

      – То що, зрозумів, що далі, малий? – під’юджував його Махмед.

      – Так! Кожен із нас з дитинства вміє тримати зброю в руках. Ну добре, не кожен, – виправив сам себе, – але більшість! І коли ми всі будемо на позиціях, то достатньо буде лише сигналу, щоб захопити владу!

      – Молодець, брате! Я не сумнівався в тобі! То що, ти мене підтримаєш? Треба буде зібрати усіх впливових наших, декого треба буде переконувати, – пояснив він, – але я думаю, що більшість погодиться одразу. Донбас давно уже наш, прийшов час офіційної передачі всієї влади в руки нашого народу!

      Цієї миті з під’їзду почувся постріл і майже одночасно з ним – жалісливий крик. Рашид із Махмедом швидко пірнули до комірчини біля кухні і помчали до вхідних дверей свого помешкання. Обидва стискали в руках куплені нещодавно на Центральному ринку бейсбольні бити, Рашид запхав за пасок джинсів здоровенного ножа з кривим лезом.

      Чоловіки напружено вклякли обабіч від входу. Махмед схопив зі столика якийсь папірець і повільно провів ним перед вічком, перевіряючи, чи зброя не націлена в їхню квартиру. У відповідь нічого, лише з-за дверей, оббитих важким залізом, долинуло кілька голосів.

      – Що там? – пошепки запитав Рашид.

      Махмед мовчки подивився на нього і в кілька нечутних кроків наблизився до вічка. Ще раз провів папірцем і лише потім обережно зазирнув.

      На підлозі сидів, опершись спиною на двері сусідньої квартири, якийсь молодик у білій, але залитій кров’ю сорочці. Над ним нависала їхня сусідка Вєрка Лабуга з рушницею на плечі і якийсь чувак із сокирою. Чувака цього Махмед час від часу зустрічав біля перукарні на автостанції та на ринку, біля розкладок із котячим кормом. Звали його якось тупувато і, типу, кримінально – чи то Колян, чи то Толян.

      Толяно-Колян простягнув хлопцеві почату пляшку горілки, той добряче приклався до неї, а потім видихнув. Усі троє про щось там говорили, але крізь двері чути не було. Відчувалося тільки, що пораненого можуть добити просто тут, на сходах.

      – Що там? – повторив Рашид, уже голосніше.

      Махмед у відповідь тільки мотнув головою, мовляв, заспокойся, нічого небезпечного. Але від вічка не відірвався.

      Тим часом на площадці підстрелений потрапив у справжню СКАЧАТЬ