Казки мого бомбосховища. Олексiй Чупа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ згаяне вчора. Гаразд?»

      Згадавши про бар, Сергій пожвавився. Видихнувши, він пригладив волосся, дістав із торби папку з ручкою та начепив на обличчя янгольську банківську усмішку.

      Слідом за цим пролунав глухуватий стукіт у двері. Кісточки пальців тричі провалили погано приклеєний до дверей папір і, нервово потершись об джинси, повернулися на місце. До поля його слуху повернулася зловісна музика, від якої холодна змія за коміром знову шмигнула вниз, але цього разу не зникла безслідно, а скрутилася в районі попереку і стисла, як удав. Сергія занудило.

      За дверима змінилася пісня, її настрій трансформувався з тягучо-зловісного на агресивний. Почекавши хвилинку, Платонов постукав іще, тепер уже кулаком, гучніше. По той бік почулися кроки, і старечий надтріснутий голос проревів, насилу перекрикуючи музику:

      – Шо?

      – Шо «шо»? – розгублено крикнув у відповідь Сергій.

      Луна злетіла угору, до верхнього поверху, і затихла аж під дахом.

      – Шо треба, питаю! Чого лупиш у двері?!

      – Я би хотів поговорити з Вірою Сергіївною Лабугою, – вдався до офіційного тону Сергій.

      – А хто ти такий, щоб зі мною говорити, га?

      «Ага, чудово. Отже, вона буває вдома. Можна валити», – подумав Сергій. Але його захланність і бажання якнайкраще показати себе перед босом зіграли з ним злий жарт. Уже майже сіпнувшись до виходу, Платонов уявив мармизу свого шефа, коли він викладе йому багато-багато цікавої інформації про Лабугу Віру Сергіївну, і ляпнув:

      – Це вас із банку турбують!

      – Якого ще, на хрін, банку? – загрозливо прошипіло за дверима.

      Музика вимкнулася, і в тиші, яка ламала двері з протилежного боку, Сергій почув пересування квартирою і кроки кількох осіб.

      – Ви в банку брали кредит у лютому цього року, тринадцять тисяч! Досі не зроблено жодного внеску! – гукнув Сергій, дивуючись, як Натаха з кредитного погодилася дати гроші такому клієнту. – Та ж ви відкрийте двері, поговоримо! У мене документи з собою, я все вам покажу!

      – Ага, щас я відкрила! Я відкрию, а ти мене пограбуєш, або ще гірше – зґвалтуєш! Воно мені нада?

      Сергій уявив, що можна винести з хати з такими дверима і як можна ґвалтувати людину, що має такий голос та, згідно з анкетою, майже шістдесят років від народження. Його охопив жах.

      – Ну що ви! Я ж на роботі! Як я можу!

      – Усе рівно. Можеш.

      Сергій поміркував і подумки погодився, що хтось інший все-таки міг би. Але не він.

      – Віро Сергіївно, відкрийте двері, поговоримо! – ще раз попросив він.

      – Іди на хуй звідси, шваль! – рявкнув раптом з-за дверей пропитий чоловічий бас.

      – Чуєш, дядя, – миттю завівся офіційний представник, – давай не груби мені тут, бо зараз наряд викличу, скрутять тебе, будеш у абіз’яннику матом крити.

      – Вали СКАЧАТЬ