Фортеця для серця. Олена Печорна

Чтение книги онлайн.

      – Привіт!

      Навпроти стояла Віка, так-сяк убрана в більшу на два розміри форму. Бант якогось непевного кольору сповз із голови й ось-ось мав упасти додолу. Дівчинка відчувала, що її зачіска будь-якої миті може розсипатися, тому коли-не-коли ставила портфелика на землю, щоб повернути бант на більш-менш прийнятне місце. Було помітно, що вона хвилюється й тривожно озирається довкола, шукаючи бодай якоїсь підтримки.

      – Привіт! А ти що, сама? – чомусь пошепки спитала Леся, спиною відчуваючи теплу присутність бабці Зої.

      Подруга задрала вище носа, ще раз натягла бант, а потім видала свою болючу правду:

      – Та… мати не дійшла. Зранку відзначила подію й спить біля хвіртки. Хоч би у двір заповзла вже.

      – А батько?

      Віка блимнула:

      – Ти що! Крий Боже! Щоб іще побився з кимось! Він і не таке може втнути. Теж хропака дає, тільки на подвір’ї в друзяки Соломона.

      – А як ти збиралася?

      – Як? Прокинулася, вмилася з тазика, вдягла форму. Мені сусідка, тітка Інна, дала. Від дочки лишилася, бо та вже виросла. І портфель лишився. А приладдя… – дівчинка стишила голос. – Я в батьків ціле літо копійки нишком крала й ховала. Назбирала. Отак пак!

      Леся співчутливо торкнулася руки подружки.

      – Нічого. Ось вивчуся, поїду до міста й не бачитиму їх ніколи.

      – А я теж хочу стати… – проте на півслові дівчинка вмовкла, щоб швидко-швидко закінчити: – Ой!.. Тільки для цього нам треба добре вчитися.

      Віка войовниче забрала портфелика із землі.

      – А я й учитимуся… добре! Навіть не сумнівайся.

      Леся сама не знала, у що їй вірити, а в чому сумніватися. Дівчинка дивилася на новий світ широко розплющеними очима й нишком щипала себе: чи це, мовляв, відбувається насправді? Але все лишалося, нічого не зникало, бо вона таки не спала.

      Школа. Лесі вона сподобалася. Дуже. Такий затишний будиночок із величезними вікнами й високим дахом. Приміщення мало три кімнати. Дві просторіші з двома рядами парт, де на кожному мали сидіти учні окремого класу, а третя кімнатка була гральна, проте з появою нової вчительки її переобладнали для навчання четверокласників. Леся прислухáлася до кожного звуку, а оченятами вбирала геть усе: кожен куточок і шпаринку, навіть запах крейди, якою щось писали на дошці. Дівчинка вдивлялася в напис, немов вивчала чудернацьку картину невідомого художника, яку поки що не могла прочитати, але… намалювати її вона б спробувала.

      Тільки-но учнів розсадовили й дали їм спокій на кілька хвилин, Леся схопила ручку й спробувала в зошиті відтворити те, що було написане на дошці. Тим паче, що посадовили її на першу парту поруч із рудим хлопчиком. Той зиркнув на дівчинку, потім – на запис, який з’являвся в зошиті, і чомусь щосили штурхонув її прямісінько в лікоть. Ручка вистрибнула з рук, а Леся розгублено кліпнула зеленими очиськами. Рудий розбишака анітрошечки не знітився, натомість висолопив язика:

      – А-а-а! СКАЧАТЬ