Фортеця для серця. Олена Печорна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ галерею, витративши всі можливі кишенькові заощадження на фарби й папір. У школі звикли до її пристрасті, як звикають до різних речей, хороших і не дуже. Навіть усім незадоволена Валентина Йосипівна зрештою бодай частково, але таки змінила гнів на милість, бо питання стіннівок, якими вже замучили методисти, з появою Лесі зникло само собою. Точніше, газети були, та ще й які! Ніхто не вірив, що це справа рук учениці початкових класів. Одного разу сивочолий дідок, який входив до складу комісії, з півгодини дякував педагогу (звісно ж, Валентині Йосипівні) за натхненну роботу з юними талантами. А що перед ними пензель майбутнього художника з великої літери, ніхто не має права й сумніватися. Він на цьому знається, ладен заприсягтися й власні вуса з’їсти. Як дідок зробив би це, коли б, бува, помилився, з чемності ніхто не поцікавився. Та то лише з чемності, бо яка там художниця з тої чудної Райської? Отож. Село селом. Бавиться дитина, то й нехай, головне, що педагогу з того зиск. Бо геть усе кляте дівчисько таки може намалювати. Чи не все?

      Цікаво, якби довелося малювати першу дитячу закоханість, то який би вона мала вигляд? Леся про такі речі анітрошечки не думала, хоч малювала справді все і всіх. Певна річ, Валентину Йосипівну в жанрі карикатури (така собі дитяча помста), зате свою улюблену Людмилу Миколаївну зображала у вигляді земного янгола. А як інакше, коли та подарувала їй найцінніше – можливість вільно малювати, не озираючись, чи стоїть хто за спиною. Уже не доводилось остерігатися бабиного гніву. Це було щось на зразок умови, якої ніхто не виголошував, проте всі дотримувалися неписаних правил цілком добровільно. До речі, Леся, хоч і була лише третьокласницею, відчувала, що така світла омана дозволяє бабусі жити у вигíдному для неї світі, бо її улюблена онучка не матінка-вбивця. Вона днями й ночами не малює. Вдячна дитина, одне слово.

      Що ж, вдячна дівчинка знайшла б кольори й для першої любові, от тільки про існування цього почуття вона поки що не здогадувалася, зате що таке чекання, знала добре. Уже під кінець останнього уроку Леся ледве стримувалася, щоб не зірватися з парти раніше, ніж пролунає дзвоник, і не майнути шкільним коридором до сусіднього класу, де на неї чекав її світ, власний, вимріяний і надзвичайний. Дівчинка не могла дібрати слів, щоб описати свої відчуття. Здавалося, що всередині розпускаються квіти й пелюстками торкаються серця, на душі робиться легко-легко, а забіяка вітер у такі хвилини може ненароком здмухнути художницю, немов пір’їнку, і без зусиль підняти до найвищої хмарини. Леся якось упіймала себе на думці, що світ довкола змінився. Чи вона змінилася? А може, її бачення світу? Неначе таємничий художник розмальовує вже звичні предмети в кольори веселки – яскраві та натхненні кольори.

      За ці роки кожен рух набув важливості справжнього ритуалу, що повторювався день у день, хіба тільки тимчасові хвороби вривали цю казку. Певно, саме тому Леся страшенно не любила хворіти й бігла до школи за всякої погоди, за всяких обставин. А як Леся полюбила школу! Коридори з дерев’яною підлогою, що пахли вологою після миття. Принишклі класні кімнати. Вони в цей час були неначе зачакловані, зовсім інакші, аніж СКАЧАТЬ