Фортеця для серця. Олена Печорна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ постояла, а потім таки зважилася переступити поріг чорної пустки.

      У кімнаті справді було брудно й темно, а може, темно через те, що брудно. Речі валялися без ладу там, де впали, чи там, де їх кинули. Простісінько на підлозі на старезному кожусі (і це влітку!) спав батько Віки – товстелезний чоловік із густими вусами. До речі, один вус був помітно довший від другого. Саме через цю цікаву особливість односельці кликали його Одновусим. Мати… Її називали на ім’я – Галькою, іноді – Голкою, саме Голкою, бо вона, на відміну від чоловіка-вареника, була худюча-худюча й аж занадто висока, тому й скидалася на інструмент для шиття. Тепер жінка спала попід стіною, але під нею навіть кожуха не було – самі голі дошки. Скрізь роїлися мухи. Вони зграями розповзалися довкола й дзижчали без ніяких перерв та антрактів. Певно, комахи почувалися справжніми господарями в цій оселі, і жодна жива душа не намагалася переконати крилатих істот у протилежному. Господи! Як же тут можна жити?! Де Віка?

      Подружка сиділа в куточку, на прогнутому дугою ліжку, і мріяла про їжу. Помітивши гостю, гойднулася й мало не впала з подиву, потім швиденько зіскочила й навшпиньки пройшла повз дорослих. Уже коло самого порога кліпнула очима: «Тікай!» Подружці повторювати не треба було – і вони обидві щодуху дременули до Лесі додому, щоб заховатися в траві. І вже там, відхекавшись, майбутня першокласниця розповіла про новину. Віка зачудовано вигнула брови дугою й стала схожа на кумедне звірятко. На песика. Точно! Вона просто обожнювала собак.

      – Як у школу? Але ж тобі семи років нема!.. Це мені в березні минуло – я й піду!

      Леся сяяла від несподіваного щастя, немов світлячок серед ночі.

      – Ну то й що? Певно, це не так важливо. Ми тепер будемо однокласниці! Уявляєш?

      Віка почухала немиту голову й усміхнулася. Щасливо так, немов хто насипав тарілку борщу з печі, поставив і ложку поклав: частуйся!

      – А так можна?

      – Не знаю.

      – Лесю, – долинуло від дверей.

      – Зачекай, я хутенько, – прошепотіла й швиденько майнула до бабці.

      На дівчинку чекала та сама тіточка з медовим голоском. Пильно подивилася. Леся ще встигла зміркувати, що очі в жінки схожі кольором на сухе бадилля. Дивне порівняння. Суха якась жіночка виходила, як стручок, з пусткою замість плоду.

      – Гарна дівчинка, – солодко заспівала гостя. – А розумниця, певно. Ти до школи хочеш, Лесюню?

      Леся чула, як вистрибує з хвилювання серце. Їй чомусь стало холодно й незатишно під поглядом незнайомки, проте дівчинка знала, що десь серед трави до розмови дослухáється Віка.

      – Хочу.

      – Справді? – перепитала бабуся здивовано.

      – Дуже.

      Валентина Йосипівна ледь утрималася, щоб не потерти вдоволено руки.

      – Бачте, Матвіївно, а ви сумнівалися! Лесю, ти будеш слухняною?

      Леся зиркнула на розгублену бабцю й пригадала фарби та пензлики в себе під ліжком. Це ж ховатися не доведеться СКАЧАТЬ