Фортеця для серця. Олена Печорна

Чтение книги онлайн.

      Спантеличена рятівниця оговтується першою. Видирає з багна гумові чобітки, скептично зазирає досередини й невдоволено прицмокує:

      – Ет! Зіпсувала таку красу. Наскрізь мокрі. Чого тебе понесло аж сюди, га? Я вже думала до бабки Зої бігти по допомогу, їй-богу!

      Леся забрала з рук чоботи, встромила ноги, відчула, як там по-зрадницькому хлюпнула вода, і чомусь розсердилася:

      – А ти що тут забула? Стежила за мною? Признавайся!

      Віка ніяково пирснула:

      – Ще чого! Треба воно мені. Я… я по суниці в ліс пішла. Ось.

      Леся придивилася до вимащеного в червоний сік обличчя й раптом усміхнулася:

      – Ну ти й нечепура!

      – А себе бачила? Не краща… Ще й тю-тю!.. – дівча стишило голос, озирнулося, а потім вкрадливо, самими вустами прошепотіло: – А якби з’їв?

      Леся повернулася поглядом до галявини й чомусь сумно зітхнула:

      – Ні. Він мій.

      Обличчя навпроти видовжилося, навіть синець заворушився з подиву.

      – Як це – твій?

      Леся знизала плечима.

      – Не знаю. Мій, і годі!

      Дівчинка шоковано розсміялася:

      – Та ти точно шалена! Будьмо подругами!

      – Будьмо!

      Друзі з’являються в нашому житті по-різному, але коли це трапляється в критичний момент, можете не сумніватися, що то справжній дарунок долі. Якщо ж таке трапляється в дитинстві, то дружба здатна спалахнути миттю, неначе сірник.

      Дівчатка поверталися з лісу вже вдвох. У цьому не було нічого дивного, бо їх поєднала спільна таємниця. А ще – зовсім трошки – ліс. Вікторія якось швидко, не замислюючись, відшукала дорогу. Може, тому, що думки в цій чорнявій голівці просто вирували фонтаном. Як? Що це було? Точніше, хто? Власне, Леся дуже швидко збагне, що Віка й знаки запитання – це речі взаємопов’язані, якщо не тотожні. Подружка цікавилася геть усім, навіть тим, про що знати було не можна. Такий собі вулканчик! От тільки про спокій він навіть не здогадується.

      Ось і в цю хвилину дівчинка активно намагалася осягнути побачене. Нічого такого малій ще не доводилося спостерігати (а набачилася вона таки всякого). Віка просто захлиналася в емоціях, немов це її руки ще кілька хвилин тому торкалися дикого звіра. Зрештою вона навіть спинилася й пильно так зиркнула на Лесю, немов могла прочитати на обличчі нової знайомої підказку до дивної таємниці. Леся мимоволі зашарілася під поглядом карих оченят, у яких вистрибували тепер цілісінькі зграйки бісиків.

      – Ну, ніяк не збагну! Чесно! Що то було, га? Він же тебе роздерти міг! Дурненька якась, їй-богу! Вовка живого помацати задумала!

      Леся знітилася й навіть образилася.

      – Та що ти причепилася з тим вовком?!

      Віка пирснула:

      – Ага, щодня таке спостерігаю. Якщо чесно, то я так злякалася, мало не впісялася від страху! Правда! Ну, навіщо ти його чіпала? Не второпаю.

      Леся знизала плечима, бо й сама не могла нічого до пуття пояснити. Так було треба, і квит! СКАЧАТЬ