Коханий волоцюга. Надія Гуменюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гаразд, мамо! Спи. Я зараз повернуся. Тут один письменник з району… Їде до Києва… Через наше місто… Має дещо передати для видавництва. Зараз він під’їде до нашого будинку. Ти спи, не хвилюйся. Я не надовго.

      Автівка під’їхала миттєво, ніби таксист тільки й чекав цього виклику. За десять хвилин Іванка була вже в лікарні.

      – Що з ним? – кинулася до Тоні.

      – Аварія. Якийсь п’яний прямо на них… Їх було троє в машині. Двоє загинули…

      – А Дарко? Дарко живий?

      – Живий… поки що… Але…

      – Що значить «поки що»? Що значить «але»? – схопила сестру за плечі і струсонула з усіх сил. – Він виживе! Обов’язково! Це ж Дарко! Дарко ніколи не здається! Чуєш мене? Чуєш?!

      – Не тряси мене, мені боляче, – схлипнула Тоня. – Виживе… Хто знає, яким він буде після того. Може, краще б уже…

      – Не смій!!! – затулила долонею рота сестрі. – Що ти таке верзеш? Як ти можеш?! Це ж Дарко-о-о! Розумієш? Дарко!

      – За що?… За що?… Чому мені так не везе? Добре хоч, що я не народила від нього дитину… – не чула її Тоня.

      Дарій вижив, переніс п’ять складних операцій. Після останньої співробітники перевезли його у батьківську хату, що осиротіла зразу після тієї аварії – батько ніби вимолив синові життя взамін на своє і відійшов, замість нього, в інший світ.

      Тоня не просила чоловіка залишитися, не відмовляла їхати, не зронила й слова щодо його квартири, у якій зоставалася. Мовчки провела до машини, мовчки стенула плечима: мовляв, нічого не поробиш – така вже наша доля, не судилося бути разом, іншого ж виходу просто немає…

* * *

      Мама після того, що сталося з Дарком, більш не встала. Після однієї з безсонних ночей торкнулася блідою висохлою долонею до Іванчиної руки:

      – Щось хочу тобі сказати… Пора вже… Прошу, не плач, не побивайся… Мені так легше буде відійти… Не помирає тільки той, хто не народився, а хто народився, той і померти мусить. А як так мучитися… Ти ж у мене розумниця. Подивися у дерев’яній скриньці, де іконки… Блакитний конверт…

      Іванка відкрила конверт, дістала білий аркуш, прочитала і не змогла стримати крику:

      – Як ви могли, мамо?! Вам же потрібні ліки! Дуже потрібні! Ви ж сказали, що дали гроші тітці Лізі, щоб вона передала Галі в Іспанію, бо там ліки дешевші, ніж у нас…

      – Галі й без мене клопотів вистачає. А я… Лікуйся не лікуйся – все одно… Це не та хвороба, від якої можна втекти… Ну прожила б ще місяць… І що це дасть? Я потроху відкладала для тебе… Але тепер ось що скажу тобі. Поділися з Дарієм… Він же квартиру Тоні оставив. Хай хоч трохи… Гріх же який, Господи, – кинути людину отак напризволяще. Він же тепер один як палець. Сам-самісінький. Хто знає, чи з того його бізнесу ще хоч якась дещиця йому перепадає. Люди тепер – як хижаки. Рідна жінка і та не пожаліла, що вже казати про чужих. Може б, йому добрих лікарів за кордоном пошукати. Он по телевізору казали, що в німецькій клініці такі операції роблять, на ноги СКАЧАТЬ