Коханий волоцюга. Надія Гуменюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прийшли…

      За старечим шамкотінням почулося човгання ніг, і на Іванку цікаво блиснули дві, наче поволокою покриті, ягоди-тернини, заховані за глибокими зморшками. Голова бабусі, обмотана кількома хустками, була схожа на капустину.

      – От візьму й собі навчуся ті візігорки з дерева стругати. Лучче буде, як ото в лісі над травою та корінцями гнутися. Ноги вже не слухаються, спина дерев’яніє… Ох-х-хо-хо… Ну вживай, Одарку, та на ноги ставай… Он яка городська панянка до тебе! А ти розсівся в колясці і цяцьками бавишся, як дітвак… Бувай, кавалєр. У мене ще повний город роботи…

      Дарій виїхав з другої кімнати. Поверх темного світера – сіра кацавейка з кількома кишеньками, застібнутими на «блискавки», волосся ледь-ледь притрушене сивиною. А очі – такі ж, як і були: чорнющі, трохи примружені і чи то насмішкуваті, чи збентежені.

      – О! Яка гостя! Паняночка-Іваночка! Якою ж ти красунею стала! Певно, хлопці штабелями біля твоїх ніжок падають. Вгадав? І які ж це навіжені вітри вигнали тебе з обласного Бродвею і занесли аж у нашу поліську глухомань?

      Вона не знала, як сказати. Опускала руку в сумочку і знову висмикувала, наче торкалася жарини.

      – Та що там у тебе? – засміявся Дарій. – Може, чорнослив у шоколаді? То давай хутчіше сюди свої лагодзінки! Відкрию тобі величезну таємницю – я також ласун і також найбільше люблю чорнослив у шоколаді.

      Не забув, виявляється, згадав-таки! Іванка спалахнула і рвучко вийняла невеличкий пакунок.

      – Це від Тоні. Вона передала…

      – Мабуть, у нашому поліському лісі великий африканський слон здох, – усмішка враз зійшла з Даркового обличчя. – Тільки я щось про це не чув – не донесло до мене цю сенсаційну інформацію наше БіБіСі. Знаєш, що таке БіБіСі? Радіостанція «Баба бабі сказала». Ну не дивися так, ласунко… Ти ніколи не вміла обманювати. І не вчись. Воно тобі треба? На цьому світі брехунів і без нас з тобою вистачає.

      – Але ж…

      – … Людина може змінитися. Усе вірно, ласуночко. Може. Люди іноді переживають такі житейські драми, які перевертають все їхнє життя і змінюють їх самих. Можливо, і наша Барбі змінилася. Але могла б і сама навідатися, просто, як добра знайома, все-таки ми три роки разом прожили. Що там вона передала?

      – Гроші.

      – Гроші?!

      – Ти ж залишив їй квартиру… А тепер… Мама казала, що такі операції за кордоном роблять. Але ж ти, мабуть, не маєш стільки грошей…

      – Навіть якби це було так, я б не взяв. Скажи Тоні, що мені грошей не треба. Не треба!

      Даркове обличчя спохмурніло, затремтіли губи. Він різко крутнув праве колесо візка і відвернувся. Широкі плечі здригнулися. Чи це їй так здалося? Іванка відступила до дверей. Але він ніби спиною відчув цей порух і зразу ж повернувся назад.

      – Та ти чого? Чого ти? Тільки приїхала і вже до порога задкуєш. Проходь, роздягайся. Зараз будемо чай пити. Такого чаю ти ще в житті не пила. Мені справді не треба грошей. Он бачиш, чим займаюся? – провів рукою по дерев’яних фігурках, СКАЧАТЬ