Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ немає, – хрясь долонею в повітрі. І та долоня падає на груди. – Уже багато хто гнув свою лінію, і що? Де вони? Що вони?»

      І так він спав – вовтузячись на столах і махаючи руками. Його неспокійний сон охороняв Юрко.

* * *

      Щопонеділка на ранкових політінформаціях один із інструкторів обласного комітету більшовицької партії – жилавий, невеличкий на зріст та з рябим обличчям чоловік – розповідає працівникам газети, носіям нової думки, про тих заклятих ворогів, що стають на заваді хлібопостачанню, про тих, хто встромляє гальмівні патики (що страшніші, ніж бомби й фугаси) в численні колеса, коліщата, шестерінки й болти індустріалізації та механізації. Чоловіка кличуть Хома Веремєєв, і віщає він ламаною українською, яка йому ніяк не дається. Поміж собою його називають Хома-на-якому-чорти-горох-молотили через побиту віспою мармизу.

      – Відітілі, таваріші, – завжди починав Хома, стукаючи тонкою указкою по розвішеній по всенькій стіні мапі СРСР. – Ворагі віздє! – він обдивлявся всіх присутніх, ніби скануючи, скільки засіло тих ворогів тут, у цілковито пролетарській газетці. – І наша, как і ваша задача – абєззброіть і етім унічтожіть любі поползновєнія.

      Він дивився на головного редактора й питав ні сіло ні впало:

      – В малоруском єсть слово «поползновєнія»?

      Головному було легше погодитись, що таки є, аніж шукати українських відповідників до цього «поползновєнія», тому він ствердно кивав і зиркав на Тернового, чи він, бува, не розколеться й не почне посміхатись собі в бороду.

      – Кажний дєнь, кажну дабу, – політінформатор прикладав указку до мапи, – на етам прастранствє, – зиркнувши на головного, що стиха щось шепоче Хомі, одразу поправляється: – простарє, – замовкає надовго, похнюпившись, щось обмірковує й виголошує врешті-решт: – Я буду на рускам, ви же всьо і так панімаєтє.

      Й далі вів зручною мовою, дозволяючи в моменти найвищого ораторського піднесення вставляти матюки, чим виводив із напівсонного стану слухачів, особливо жіночої статі.

      Лесь завжди вслуховувався у завчені промови Веремєєва й згадував його попередника, якого засудили за контрреволюційну діяльність та шпигунство на користь Англії, бо ж до всіх цих перипетій він викладав англійську мову у жіночій гімназії. Той, тепер уже розстріляний попередник, набагато краще орієнтувався і в географії та політиці. З ним можна було подискутувати, і він завжди правильно показував на мапі той чи інший регіон СРСР. Веремєєву ж дістались ця карта й ця указка в спадок, і він ніяк не міг второпати, що з усім цим робити. Кажучи про українське селянство, Хома-на-якому-чорти-горох-молотили схилявся до думки (яку не барився оголошувати), що селянство – це тупе, неосвічене, темне й безпросвітне бидло. І тут інструкторові у його доповідях не було рівних. «Чому ж він їх так ненавидить? – питав себе Терновий і спохоплювався: – Тобто нас, бо ж…»

      Із гарячих СКАЧАТЬ