Солодка печаль. Дэвид Николс

Чтение книги онлайн.

      – Шукаємо спільну мову, ламаємо кордони…

      – Це дуже зворушливо.

      – То як, на твою думку, ти склав свої іспити?

      На щастя, ми вже досягли території великого будинку, за іржавими металевими воротами відкривалася строката галявина з величезною дерев’яною садибою позаду, достатньо приголомшливою, щоб дати привід відволіктися.

      – Мене туди пустять?

      – На землю господині? Так, авжеж, юначе.

      Я притримав ворота для неї, а тоді завагався.

      – Я не можу видертися на той пагорб без тебе, – сказала вона. – Ти у прямому сенсі моя опора.

      Ми пішли далі, перелізаючи через осілі земляні насипи під назвою «ха-ха» – водночас джерело кволих жартів і відповідь на них, починаючи з 1700-х. Зблизька декоративні сади виявилися ріденькими й вигорілими на сонці; висохлі трояндові клумби, колючий, побурілий зверху кущ вовчих ягід.

      – Бачиш? Це славетний лабіринт.

      – Чому ж ти там не сховалася?

      – Я не аматорка!

      – Що це за будинок такий – із лабіринтом?

      – Шикарний. Ходімо, представлю тебе господарям.

      – Мені треба вертатися, мій велик досі там, унизу…

      – Ніхто не поцупить твого велика. Ну ж бо, вони справді милі. До речі, тут є люди з твоєї школи, можеш привітатися.

      Ми йшли через галявину у двір. Я вже чув голоси.

      – Мені справді треба додому.

      – Просто привітайся, хвилинна справа.

      Я вже помітив, як вона обвила рукою мою руку – для підтримки чи, може, щоб не дати мені втекти, і за мить ми опинилися на центральному подвір’ї з двома столами на козлах, уставленими їдлом, і зграєю з близько десяти незнайомців, що сиділи спинами до нас, – таємничі закриті ритуали Компанії.

      – Он вона! – проревів червонощокий молодик у незаправленій сорочці без коміра, відкидаючи велике пасмо з очей. – Чемпіонка повертається!

      Він був мені звідкілясь знайомий. Аж тут усі учасники шабашу розвернулися з радісними криками та оплесками, доки дівчина шкутильгала до них.

      – Боже мій, що сталося? – спитав молодик, беручи її під руку, а літня жінка з підстриженим сивим волоссям нахмурилася і щось процідила, наче травма була моїх рук справою.

      – Я впала, – пояснила дівчина. – Цей хлопець допоміг мені повернутися. Пробач, не знаю твого імені.

      – Це Чарлі Льюїс, – сказала Люсі Трен, в’єтнамська дівчина з Мертон-Ґрейндж, стиснувши губи у щирій неприязні.

      – Чорт забирай, це ж Чарлі Льюїс! – викрикнув інший голос. Гелен Бівіс хихикнула й тильним боком долоні змела до рота салатне листя. – Геть звідси, психу!

      – Я просто катався на велику в полі, і…

      – Привіт, Чарлі, ласкаво просимо на борт! – озвався Малюк Колін Смарт, єдиний хлопець у шкільному драмгуртку, а молодик із гривкою вже маршував до мене, із темними плямами під пахвами, простягаючи руки з такою рішучістю, що я відступив на крок до стіни.

      – Привіт, СКАЧАТЬ